Сіль на рану: культурне привласнення українських митців Росією

Кліше про країни, їхню культуру й історію впливають на те, як ми бачимо й сприймаємо світ. Саме тому м’яка сила має глобальне значення. Так, історія набагато складніша за кліше. Наприклад, російська культура є частиною європейської. Але це також породження імперії, що складається із численних впливів і талановитих людей багатьох національностей, а не лише росіян.

Токсична винятковість під іншим ім’ям

Міф про російську душу все ще сильний у західних країнах, попри те, що це поняття розмите й часом оманливе. Наприклад, американський фільм 2009 року «Холодні душі» мав на меті описати, чим велика, виразна російська душа відрізняється від маленької західної. У цьому сюжеті російська душа чиста, із безмежною здатністю страждати й повною мірою переживати почуття. Але під позірною моральною глибиною та поетичною тугою ідея «російської душі» приховує також і грань токсичної імперіалістичної винятковості.

Картина може сказати тисячу оманливих слів

Деякі художні виставки мають на меті закріпити це уявлення про російську душу в західній свідомості. Яскравим прикладом стала виставка Іллі Рєпіна у 2021–2022 роках у Малому палаці в Парижі. Спочатку виставка була організована в Росії, а після перебування у Фінляндії приїхала до Франції. Загалом у своїх картинах Рєпін гіперболізував стереотип росіян як простих, слухняних, побожних, православних і щасливих невестернізованих людей з великою чуйною душею. Але більше тривожить те, що цією виставкою також намагалися ввести глядачів в оману щодо походження художника й культурної спадщини, яку він представляв.

Наприклад, на виставці його представляли як невинного селянина, який народився в сім’ї кріпака в маленькому селі й спочатку навчався іконопису. Та це неправда. Уродженка Москви Ольга Медведкова, директорка з досліджень Національного центру наукових досліджень (National Centre for Scientific Research, CNRS) у Франції, запропонувала по пунктах спростувати ці твердження. Її дошкульна критика заслуговує на докладне цитування:

Ми ледь не підстрибували на кожному реченні. Ні, Рєпін народився не в «сім’ї кріпаків»! У жодному разі. Його дід по батькові був козаком… Ні, Чугуїв, де народився Рєпін, це не «село» й ніколи ним не було. Це було містечко Харківської губернії. Загалом, Рєпін був дуже відданий своєму українському походженню, часто писав картини на українську й «козацьку» тематику… Ні, Рєпін не починав там навчатися іконопису, а спершу навчався в Школі військових топографів. Ні, він навчався не в Чугуївській художній школі, а в петербурзькій уже після переїзду… Звідки стільки неточностей, стільки неправдивої інформації, якщо біографія Рєпіна так добре вивчена? Навіщо зображати Рєпіна як російського селянина-кріпака й іконописця? Навіщо всі ці кліше? Імовірно, через любов до «Росії». Але до якої Росії?

Культурне привласнення чи свідоме знищення української спадщини?

Справді, мистецтво Рєпіна складніше за будь-які кліше й пручається спробам просувати шовіністичну ідею «Росії». Його життя демонструє його відданість українському корінню та неприязнь до російських чи радянських імперіалістичних схем. Наприклад, у цій статті Kyiv Times 2023 року розповідається про те, як Рєпін був відчужений Емським Указом 1876 року. Це був імперіалістичний указ, підписаний царем Олександром ІІ, який серед іншого забороняв використання української мови в друкуванні нових документів і постановці нових п’єс.

У відповідь на це в 1881 році Рєпін намалював «Вечорниці» — величне й яскраве зображення так званого українського сільськогосподарського свята. А щоб ніхто не сумнівався в його намірах і поглядах на спроби російських імперіалістів викорінити українську культуру, він підписався на картині українською мовою.

Тепер музеї по всьому світу називають Іллю Рєпіна українцем. Цей акт, звісно, дратує російські так звані «антифейкові» видання, які стверджують, що оскільки в XIX столітті Україна не була незалежною державою, українці в той час не існували як нація.

Імперія, що розмиває національності

Фактично Російська імперія складалася з багатьох національностей. Мистецький доробок Санкт-Петербурга як столиці багато в чому завдячує їм — і українцям зокрема. Радянський Союз прославляв Рєпіна як видатного майстра реалізму й називав його росіянином. Але, як ідеться в статті Kyiv Times, Рєпін провів останні десятиліття свого життя у Фінляндії й відмовився переїжджати до Росії після здобуття Фінляндією незалежності. Радянський уряд щонайменше тричі намагався повернути Рєпіна з Фінляндії, і навіть сам Сталін робив таку спробу. І все було марно.

Випадок Рєпіна не був поодиноким. Іван Айвазовський був ще одним художником, якого російська м’яка сила русифікувала задля своїх потреб. Українець із вірменським корінням, Айвазовський, окрім російської, розмовляв українською та польською мовами. Хоча він добре відомий своїми морськими роботами, він також намалював багато інших пейзажів, проте в московських дезінформаційних наративах їм приділяється менше уваги.

Справа не лише в картинах

Останнім часом російська культурна привласнення українських митців і витворів продовжилася. Радикальні російські пропагандисти регулярно тролять українських артистів та інших діячів культури, беручи відомі проукраїнські пісні й накладаючи їх на націоналістичні російські тексти чи зображення. Наприклад, відома пісня польського гурту Enej «Біля тополі» присвячена українським захисникам. Інші артисти, такі як Шумей, виконали кавери на неї, дотримуючись авторських прав. Але російський артист її просто вкрав.

Є й інші випадки крадіжок. Російський провокатор безсоромно вкрав сатиричну пісню Маші Бондарнеко «Ванька-встанька», яка висміює російський мілітаризм. Член батальйону «Спарта» перетворив пісню українського репера Скофки «Чути гімн» про бійню в Бучі на пісню, що вихваляє російську армію. Ще одна пісня — «Пливе кача», присвячена загиблим учасникам Революції Гідності, — перетворилася на кліп, знятий на Азовсталі проросійським пропагандистом і репером Акімом Апачевим. Пісня Скрябіна «Мам» була адаптована російською мовою без зазначення оригінального твору.

Тільки Росія може творити видатне

Російські артисти й пропагандисти привласнили багато інших пісень, іноді повністю змінюючи їхній зміст на користь імперіалістичних цілей проти України. Такий список навіть можна отримати. Український центр протидії дезінформації склав перелік відомих радянських пісень, перекладених з української на російську мову. Сьогодні більшість людей досі не усвідомлює, що вони були українськими. Вони вірять у кліше про те, що великоросійська культура створює чудові пісні, тоді як таким країнам, як Україна чи Білорусь, бракує креативності та культури. Це хибний стереотип.

Ми маємо визнати, що Росія цілеспрямовано проштовхує такі шкідливі культурні кліше як форму маніпуляції. Звісно, в історії російської культури є багато великих художників. Але іноді те, що вважається досягненням російського мистецтва, насправді є спробою придушити або навіть стерти культурну ідентичність українців, вірмен, латишів, естонців, грузинів і багатьох інших народів, які постраждали від російського імперського експансіонізму. Не дайте себе обманути.