Історія як інформаційна зброя в повномасштабній війні Росії в Україні

Маніпуляції історичними фактами разом з ідеологією завжди були важливим інструментом, який Кремль використовував для легітимізації своїх дій в очах власних громадян. Однак завдяки широкому й практично необмеженому доступу до інформації, її вплив на зовнішню аудиторію дозволяє відокремити опонентів і мобілізувати прихильників по всьому світу. Таким чином дезінформація, яка є невід’ємною частиною сучасної війни, виходить далеко за межі лінії фронту й внутрішньої медіаекосистеми.

Російський апарат маніпулювання інформацією намагається отруїти інформаційний простір, спотворюючи історію та створюючи альтернативну реальність. Змінюючи сприйняття історичного минулого у вигідний для себе спосіб, Росія домагається того, щоб споживачі її історичного ревізіонізму узгоджували свої погляди й рішення з Кремлем.

Історична політика як інструмент суспільного впливу

Протягом століть правителі прагнули формувати колективну свідомість. Історія, яку зазвичай писали переможці, завжди слугувала ареною для підтримки політичних і військових цілей. І така діяльність стосується не лише минулого.

Росії століттями переглядала й переписувала своє минуле. Російські царі проводили таку політику, часто стверджуючи, що велику імперію неможливо створити без великого минулого. Як наслідок, Росія привласнила історичну й культурну спадщину інших народів за декілька поколінь.

Показовим прикладом інструменталізації історії в такий спосіб є указ царя Петра І 1701 року, який наказував знищити всі письмові народні артефакти, літописи, стародавні історичні записи, церковні документи й архіви на завойованих територіях інших народів. Видалення попередніх історичних записів було лише першим кроком. Цар також доручив письменникам і професійним історикам з Європи переписати історію. Потім московити використали цю маніпуляцію з колективною пам’яттю й сприйняттям історії, щоб 22 жовтня 1721 року проголосити себе Російською імперією. З того часу мешканців Московії почали називати росіянами, привласнивши таким чином історичну назву Київської Русі.

Іншим прикладом є участь імператриці Катерини ІІ в модифікації історичних джерел і обмеженні доступу до первинних документів. Імператриця також не соромилася писати нові глави історії, підкріплюючи версії історичної правди, вигадані її попередниками. «Приєднання» Кримського півострова маніфестом 1783 року, підписаним Катериною ІІ, у XX столітті заклало основу для міфу про півострів як «споконвічно російську територію». Сьогодні російська пропаганда виправдовує завоювання чужих територій як нібито «повернення» власних земель. Однак говорити про анексію Криму (як у 1783 році, так і в 2014 році) як про добровільне чи мирне приєднання — неправильно.

Іван Грозний, якого часто вважають творцем офіційної міфології Російської імперії, також не цурався спотворення історії. Центральне твердження цієї міфології полягало в тому, що Київська Русь була колискою трьох братніх народів — Росії, України й Білорусі — і що росіяни, як «старший брат», мали право успадкувати ці території.

Ці приклади свідчать про довготривалу й послідовну російську політику перегляду та переписування історії як інструменту маніпуляції і впливу зі значним соціальним ефектом. Процес спотворення історії Російською імперією, що тривав протягом багатьох поколінь, призвів до беззаперечного визнання нібито права Росії на успадкування історії, культури й традицій Київської Русі.

Сучасне застосування російського історичного ревізіонізму щодо України

Президент Росії Володимир Путін, наслідуючи російських царів минулого, також вирішив залишити свій слід у переписуванні історії. У 2013 році він оголосив про ідею створення єдиної лінійки підручників з історії для середніх шкіл. Основний намір цієї реформи полягав у закріпленні ідеї російської ідентичності й усуненні будь-яких понять інших національних чи етнічних ідентичностей. Важливим елементом у розробці цих підручників є висвітлення історичних подій, які досі викликають суперечки.

Прикладом є історія Новоросійської губернії, яка була створена Катериною ІІ на півдні України й охоплювала території, анексовані Російською імперією у запорізьких козаків, Гетьманщини, Кримського ханства та Османської імперії. Підручники також містять матеріали, пов’язані з міфом про заснування Росії, який продовжує викликати суперечки між Москвою та Києвом. У них згадується Помаранчева революція і анексія Криму, які, хоч і по-різному, розглядаються як подальші спроби ізолювати Росію від її найближчих сусідів за участі Сполучених Штатів, Європейського Союзу й НАТО.

Ці зусилля демонструють продовження історичного ревізіонізму. Як давня, так і сучасна історія переписується, відбувається маніпулювання історичними фактами для підтримки нинішнього політичного наративу. Уведення в оману нинішніх і майбутніх поколінь може як легітимізувати цей наратив, так і, серед інших наслідків, створити викривлену майбутню оцінку нинішньої війни Росії проти України.

Давня політика Росії з переписування історії, як зазначалося вище, наразі зосереджена на поширенні брехливого наративу про те, що Україна є штучним політичним утворенням, чиє природне, історично виправдане місце — у складі «матінки-Росії». Однак, як стверджується в цьому наративі, відродження нацизму у верхівці українського уряду призвело до утисків людей, які ідентифікують себе відповідно до цього російського бачення історії, а Україна змушена асимілюватися з культурно і релігійно відмінним Заходом.

Слід наголосити, що підтримка іміджу антифашистської держави — один із наріжних каменів російської ідентичності. Завдяки цій історичній паралелі боротьба проти України подається як продовження місії батьків і дідів проти нацистської навали, як екзистенційна боротьба проти абсолютного зла. Цей міф, створений під час Великої Вітчизняної війни, використовується і сьогодні.

Висновки

Спроби Росії впливати на громадську думку через перегляд і переписування історії під час війни в Україні охоплюють досить широкий і різноманітний спектр діяльності як у внутрішньому, так і в міжнародному середовищі. Ця діяльність продовжує залишатися одним з основних інструментів інформаційно-психологічних операцій в арсеналі російських пропагандистів.

Історичний ревізіонізм і поширення маніпулятивного контенту в Інтернеті створює додатковий виклик для збереження історичної достовірності. Цифрові ЗМІ можуть слугувати колективним «щоденником», написаним багатьма авторами, а отже, вони більш вразливі до зловмисних або цілеспрямовано маніпулятивних наративів. Наслідком цього є насичення інформаційного й когнітивного простору викривленими уявленнями про реальність, що зрештою може призвести до змін у «колективній пам’яті» й перегляду сприйняття історії та її впливу на сучасні події.