Паперовий ведмідь: міф про непереможність Росії як інструмент шантажу на переговорах

Загравання Кремля з ідеєю непереможності Росії почалося задовго до нещодавньої напруженої Мюнхенської конференції з безпеки. Насправді Москва систематично використовує цю ідею як інструмент впливу, шантажу й відлякування впродовж усієї війни Росії проти України.

Перемога (якої не було) на третій день вторгнення

Цілком можливо, що особи, які приймають рішення в Кремлі, справді вірять у наратив про неминучу перемогу Росії, який розробили їхні власні пропагандисти. Інакше як пояснити зарозумілий тон, із яким державне агентство «РІА Новини» — головний розповсюджувач кремлівської дезінформації — уже на третій день повномасштабного вторгнення Росії в Україну публічно святкувало перемогу?

Або, що не менш імовірно, це вже було раннім показником нездатності Кремля усвідомити власні межі, уважаючи, що за будь-яких обставин цілковита перемога Росії є абсолютно неминучою. Власне кажучи, це було зловісним відлунням промови Сталіна від 6 листопада 1941 року, у якому він проголошував ідею винятковості словами: «Наша справа права — перемога буде за нами».

Це не капітуляція, а жест доброї волі

Ідея непереможності Росії була присутня на тлі прокремлівської дезінформації вже з перших днів повномасштабної війни. Проте вона остаточно зміцнилась як один із ключових елементів кремлівської риторики, коли стало очевидно, що Москва взяла на себе більше, ніж могла подужати. Наративи про уявну непереможність Росії використовувалися для того, щоб перешкодити Заходу підтримувати Україну в її самообороні.

Переломний момент настав восени 2022 року, коли Україна здійснила успішний контрнаступ. Це стало серйозним випробуванням для кремлівських рознощиків дезінформації. Якщо Росія справді непереможна, то чому її війська відступають перед українською армією? Саме тоді в хід пішла ідея жестів доброї волі. Це зручний риторичний прийом, що дає змогу приховати невдачі. Якщо ти непереможний, то це не може бути відступом, а отже, цей крок логічно назвати жестом доброї волі. Саме в такому дезінформаційному ключі був представлений поспішний відступ Росії з Харкова.

Кремль застосовував таку спотворену логіку навіть у перші місяці війни. Він намагався поєднати міф про російську непереможність із несподівано повільним просуванням так званої «спеціальної воєнної операції», стверджуючи, що темпи наступу нібито навмисно вповільнюються — задля збереження життів. Отже, міф про непереможність Росії залишався недоторканим.

Непереможна Росія та екзистенційна загроза з боку «колективного Заходу»

Якщо розглядати прокремлівську дезінформацію протягом тривалого періоду, стає очевидною ще одна абсурдна суперечність, яка переслідує міф про непереможність. Поки Кремль продовжує насаджувати уявлення про могутню та непереможну Росію, він водночас використовує будь-яку можливість, аби заявити, що «колективний Захід» або НАТО становлять для неї екзистенційну загрозу. Ця невідповідність викриває маніпулятивний характер риторики. Однак ми вже знаємо, що Кремль хоче всидіти на двох стільцях.

Зрештою це також усвідомлена й оманлива зміна ролей, коли агресор намагається вдавати із себе жертву. Проте саме в цьому й полягає задум кремлівських політтехнологів — посіяти страх, щоб мобілізувати маси на підтримку війни й водночас не допустити виходу тривоги з-під контролю, постійно вселяючи ідею непереможності.

Адже, коли кількість втрат Росії в рази перевищує фіаско СРСР в Афганістані 1979–1989 р. та обох чеченських війн 1990-х разом узятих, масам потрібне регулярне заспокійливе нагадування про те, що все завершиться успішно.

Міф про непереможність як інструмент шантажу на переговорах

Цей підступний міф створено не лише для внутрішнього споживання в Росії. Безумовно, трапляються моменти, коли внутрішня пропаганда виходить на перший план, — наприклад, щоб приховати поспішні відступи або замовчати стрімке просування українських військ, які перетинають кордон і входять до Курської області. Зрештою, цей міф служить меті шантажувати Україну та її прихильників, щоб змусити їх до підкорення.

Один із ключових елементів Кремля, які підтримують міф про свою непереможність, — це його зв’язок із ледь завуальованими ядерними загрозами.

Ця тактика стає очевидною, якщо поглянути на спроби України залучити світову спільноту до пошуку справедливого та стійкого миру. Наприклад, Україна намагається зібрати світових лідерів на саміт у Швейцарії, а Кремль відмовляється брати участь і висуває заздалегідь нездійсненні максималістські вимоги, заявляючи на весь світ, що «Росію неможливо перемогти».

Мине ще рік, і, коли нарешті з’явиться можливість обговорити припинення війни Росії проти України, Кремль знову розіграє карту непереможності як інструмент шантажу, обману й тиску на потенційних учасників переговорів.

Утім, усі маніпуляції Кремля, спрямовані на створення ілюзії непереможності, є лише спробою відволікти увагу від того, що Росія змушена вичавлювати із себе останні ресурси, щоб підтримувати образ незламної держави. Проте російського Голіафа цілком можна стримувати.

Не дайте себе обманути! Підтримуйте Україну!