Звинувачення в геноциді, примус до миру та проксі-регіони: дезінформація від Грузії до України
Грузія, Молдова, чи Україна, Кремль діє за тим самим сценарієм: розпалює сепаратизм, поширює дезінформацію та втручається під хибними приводами.
За плечима Москви довга історія вторгнень із виправданням своїх дій за допомогою дезінформації та пропагандистських наративів. Найяскравішим прикладом цього стало твердження, що Кремль був «змушений» вторгнутися. Щоразу, коли пострадянські держави прагнуть до демократичного врядування або євроатлантичної інтеграції, Кремль реагує за сценарієм поділу, окупації та дестабілізації. У Грузії, Молдові й Україні Москва підтримувала місцеві сепаратистські рухи та залучала військову силу для створення проксі-регіонів, перетворюючи їх на заморожені зони нестабільності, що блокують суверенні прагнення сусідніх держав.
«Примус до миру» під хибними приводами
У серпні 2008 року Росія вторглась у Грузію під приводом «примусу до миру». Кремль звинуватив Грузію в геноциді в Південній Осетії. Це твердження згодом було спростоване міжнародними слідчими, але правда навряд чи мала значення: справжня мета полягала в тому, щоб іще більше поглибити наявний розкол між Південною Осетією та Грузією, спричинений етнічним конфліктом 1990-х років, і встановити над нею контроль Росії. І хоча сьогодні цей регіон офіційно визнаний Росією (і кількома іншими країнами) як «незалежна держава», він практично цілком залежить від Москви у військовому, політичному й фінансовому планах.
Аналогічний сценарій спрацював і в іншому регіоні Грузії — Абхазії. Росія підтримувала цей регіон із 1990-х років, хоча офіційно Кремль визнав його після війни у 2008 році. До регіону ввели додаткові російські війська, і Абхазія стала ще одним суб’єктом, значною мірою залежним від Москви: чимало ключових рішень ухвалювали в Кремлі. Численні спроби протистояти планам Росії щодо Абхазії наштовхуються на погрози скоротити фінансування. Тим часом, щоб заманити Тбілісі у свою сферу впливу, як розмінною монетою, Росія розмахує туманною можливістю повернення Грузії контролю над цими регіонами. Щоб зміцнити хватку, Москва нещодавно спростила процедуру отримання російських паспортів для жителів Абхазії та Південної Осетії.
Від Грузії до Молдови й України: той самий сценарій
У Молдові Кремль давно використовує регіон Придністров’я як інструмент політичного та військового тиску на Кишинів. Там досі незаконно розміщуються російські війська, а придністровський конфлікт слугує для Кремля засобом стримування європейської та євроатлантичної інтеграції Молдови. У кожен передвиборчий сезон напруга зростає, як от зараз, напередодні парламентських виборів у Молдові 2025 року.
Війна 2008 року в Грузії була передвісником більш масштабного сценарію дій Кремля в Україні. Як і в Південній Осетії та Абхазії, щоб підготувати ґрунт для вторгнення, Росія висувала фальшиві звинувачення. В обох випадках Москва використовувала місцеві суперечності, розпалювала сепаратизм, а потім під хибним гуманітарним приводом уводила війська. Стратегічна логіка не змінилася: позбавити суверенні держави права вибирати союзників і визначати своє майбутнє, водночас намагаючись відновити сферу впливу за допомогою сили, примусу та штучно створеної нестабільності.
Вторгненням до Південної Осетії Росія розв’язала перший воєнний конфлікт у Європі у XXI столітті — і він виявився аж ніяк не останнім. Чимало експертів погоджуються, що це була репетиція повномасштабного вторгнення в Україну у 2014 році й особливо у 2022 році. Відпрацьовані в Грузії тактичні прийоми, як-от «гуманітарне втручання», захист «співвітчизників», видача російських паспортів і широкомасштабна дезінформація, були згодом застосовані і в Україні.
