Риторика Росії щодо миру: димова завіса для агресії
Це не новина, що Путін відмовляється від будь-якого миру, який не завершиться підкоренням України. Протягом десятиліть Кремль поєднує порожні дипломатичні висловлювання і кампанії з іноземних інформаційних маніпуляцій та втручання в інформаційний простір (FIMI). Їхня мета — представляти Москву як розважливого гравця на міжнародній арені. У той самий час Кремль підриває суверенітет сусідніх країн.
Нещодавні переговори в Женеві між американськими та українськими представниками свідчать про обережний прогрес у їхніх дискусіях щодо потенційної мирної угоди. Однак з’явилися сумніви щодо того, чи готовий Путін її прийняти. Щоб підкреслити це, після переговорів Росія обстріляла Київ ракетами та дронами.
Попри неодноразові заяви про готовність до миру, Росія продовжує гальмувати справжню дипломатію: бомбардує українські міста та проводить кампанії FIMI проти української державності. Путін не переймається тим, що кількість загиблих на полі бою перевищує 200 000. Здається, він готовий воювати до останнього росіянина — і самим стати тим останнім — якщо це допоможе йому досягти своєї кінцевої мети: знищення України.
«Дипломатична» димова завіса Росії
Розбіжність між словами й діями є багаторічною практикою в зовнішній політиці Росії. Це було очевидно вже на початку 1990-х років, коли Росія офіційно визнала суверенітет Молдови після розпаду СРСР, і водночас таємно підтримувала сепаратистські сили в країні. Війна 1992 року в молдовському регіоні Придністров’я, що була переважно зумовлена російським втручанням, офіційно закінчилася припиненням вогню. Однак Росія так і не вивела свої війська, які надалі там залишаються для підтримки самопроголошеного режиму. Офіційно Москва не визнає цей режим, але повністю його контролює.
Те саме повторилося в Грузії у 2008 році. Роки підтримки сепаратистських рухів у Південній Осетії та Абхазії, зокрема за допомогою масового видавання російських паспортів, завершилися військовим вторгненням під приводом захисту російських громадян. Після погодженого припинення вогню Росія закріпила свої війська в Грузії та швидко визнала обидві території «незалежними». Цей крок широко засудили як порушення суверенітету Грузії.
Україна: добре знайомий сценарій як на долоні
В Україні ця схема стала ще очевиднішою. У 2014 році Росія незаконно анексувала Крим і розпочала приховану військову операцію на Донбасі, чим порушила Будапештський меморандум 1994 року. Згідно із меморандумом Москва зобов’язувалася поважати суверенітет України в обмін на відмову Києва від свого ядерного арсеналу.
Під тиском міжнародної спільноти Росія підписала Першу Мінську угоду у 2014 році та Другу — у 2015-му, метою яких була деескалація конфлікту на Донбасі шляхом припинення вогню і проведення політичних реформ. Але Москва не збиралася дотримуватися цих домовленостей. Вона продовжувала підтримувати сепаратистські сили й регулярно порушувала режим припинення вогню, удавала нейтрального посередника та звинувачувала Україну в затримках у виконанні зобов’язань.
Замість вирішення конфлікту Мінський процес дозволив Росії заморозити війну на своїх умовах, зберігаючи військовий тиск на Україну й уникаючи прямої відповідальності. Він також дозволив Путіну перебудувати наратив. Той нещодавно заявив: «Росія не починала цю війну — це лише пропаганда Заходу. Росія робить усе можливе, щоб припинити війну проти народу Донбасу, яка почалася у 2014 році». Ця версія подій ігнорує велику кількість доказів того, що Росія допомогла організувати війну та що її військо було активно залучене там із самого початку.
Переговори як театр
Перенесімося в березень 2022 року, коли черговий етап переговорів у Стамбулі давав нову надію. Російські чиновники говорили про «конструктивний діалог». Але обіцянка була порожньою, бо пропозиція Росії для України включала максималістські вимоги, такі як повне виведення української армії із частково окупованих Росією областей, і заборона Україні розгортати або мобілізувати свої збройні сили. Тимчасом Росія посилила бомбардування України, влаштовуючи рекордні за масштабом атаки дронами, нібито завдаючи ударів по «військових об’єктах».
Після переговорів між Путіним і президентом США Дональдом Трампом на Алясці в серпні 2025 року було розіграно той самий сценарій: речник Кремля Дмітрій Пєсков заявив, що Росія залишається відданою вирішенню конфлікту «політичними та дипломатичними засобами». Ця заява пролунала наступного дня після масштабної російської атаки на Київ, яка вбила 23 цивільних, серед яких четверо дітей, і пошкодила понад 200 будівель, зокрема офіс Представництва ЄС.
Переговори в Женеві та брехня Росії
Нещодавні переговори в Женеві знову мобілізували російську машину FIMI, яка використовує два основні наративи: Україна відмовляється від прийнятної мирної угоди, а ЄС і Велика Британія активно саботують процес, навмисно підривають переговори та блокують зусилля, що сприяють миру. Обидва наративи звинувачують Україну та її європейських партнерів у «підживлюванні війни» замість того, щоби працювати для досягнення миру. Обидва наративи перекручують реальність російської агресії, яка триває. Прокремлівські коментатори підсилюють це, стверджуючи, що Європа нібито прагне загострити конфлікт через санкції, конфіскацію активів та військові погрози.
Москва продовжує проливати кров на полі бою, але водночас продовжує говорити мовою дипломатії. На практиці ці переговори є стратегічним театральним дійством — за допомогою них Росія виграє час, знімає із себе міжнародний тиск і створює видимість відповідальності, поки війна триває.
Що потрібно для справедливого і тривалого миру
Зі свого боку, ЄС прагне справедливого і тривалого миру, який поважає суверенітет і територіальну цілісність України. Тільки такий мир може бути справді стабільним, а не стати прелюдією до майбутньої війни. Позиція Європи відображає фундаментальне переконання: дипломатія має сенс лише тоді, коли вона підтримує міжнародне право, а не легітимізує імперські прагнення.
