Невпинні репресії Лукашенка проти білорусів

Дев’ятого серпня 2020 року Олександр Лукашенко розпочав масову розправу над тисячами білорусів, які наважилися виступити проти його правління впродовж десятиліть, вийшовши на безпрецедентні масові мирні протести. Незважаючи на масові репресії та насильство, сотні тисяч білорусів вийшли на вулиці з вимогою провести вільні та справедливі вибори.

Для Лукашенка таке повстання народу стало справжнім шоком. Через п’ять років його продовжує переслідувати «жахіття» протестів 2020 року. Уже тоді було зрозуміло, що білоруський диктатор утратив усі залишки внутрішньополітичної легітимності. Із серпня 2020 року єдиним «гарантом легітимності» Лукашенка став Володимир Путін, оскільки російський президент запевнив свого білоруського союзника, що російські спецслужби «втрутяться, якщо протести в Білорусі вийдуть із-під контролю».

Безперервна «війна проти білорусів», яку веде Лукашенко, полягає в переслідуванні учасників протестів 2020 року, посиленні контролю над суспільством за допомогою страху й «тихого терору», а також у поступовому русі до тоталітарного режиму.

«Покарані будуть усі»

У 2025 році, п’ять років після масових протестів, Лукашенко, як і раніше, керується ірраціональним страхом перед білорусами, які виступили проти його правління. Схоже, він хоче покарати буквально кожного, хто проявив нелояльність: узяв участь у протестах, залишив коментарі в Інтернеті або фінансово підтримав опозиційні ініціативи.

З 2020 року білоруські правоохоронні органи перетворилися на машину репресій, яка систематично вишукує «зрадників». За даними білоруського правозахисного центру «Вясна», у період із 2020 по 2024 рік різним видам політичних репресій були піддані понад 74 000 білорусів. Близько 65 тисяч осіб було затримано, а решта отримали штрафи й були звільнені з роботи. Станом на липень 2025 року щонайменше 8519 осіб зазнали кримінального переслідування. На сьогодні під вартою і досі перебуває щонайменше 1191 політв’язень.

Машина репресій Лукашенка не зупиняється. Лише у 2025 році режим затримав 183 нових політв’язнів, 29 із них — у червні. У середньому режим щодня саджає до тюрми одного політв’язня.

Існують численні докази того, що білоруські політв’язні піддаються фізичним і психологічним тортурам, недоїдають і не мають доступу до адекватної медичної допомоги. Жахливим прикладом цього став стан Сергія Тихановського після звільнення. Після п’яти років у в’язниці його не впізнала навіть рідна донька.

Source: https://nashaniva.com/ru/370761

Нагнітання тотального страху за допомогою «тихого терору»

За останні п’ять років життя в Білорусі Лукашенка почало нагадувати сталінські часи: щоденні арешти, масові звинувачення, посилене стеження, параноя «зрадництва» у державних органах, списки «ворогів держави» і «чистки» у державних службах і на підприємствах.

Цими діями Лукашенко явно прагне занурити суспільство в атмосферу тотального страху. Громадяни розуміють, що навіть за незначні прояви політичної нелояльності, як-от підписка на «екстремістський» Telegram-канал, на них чекає суворе покарання. Політика «тихого терору» Лукашенка показує білоруському народу, що він повинен цілком підкоритися державі або ж зазнати репресій.

За даними ініціативи BelPol, служби безпеки Лукашенка використовують базу даних «ворогів держави» під назвою BESporiadki («Бєспорядки»), до якої внесено понад 100 тисяч осіб, підозрюваних в участі в протестах 2020 року. Сама назва бази даних дегуманізує тих, хто до неї входить. Російською мовою BES означає «біс». Усі, хто потрапив до списку, обмежені в громадянських правах. Вони не можуть працювати в державних установах, їх регулярно затримують для «профілактичних бесід», а їхні мобільні телефони можуть без причини перевірити.

Крім BESporiadki, влада також використовує ще одну базу даних — список «нелояльних». До неї входять білоруси, які поставили свої підписи на підтримку висунення продемократичних кандидатів на вибори 2020 року. Загалом у списках «ворогів держави» Лукашенка може бути майже півмільйона білорусів.

У результаті репресій від 300 до 500 тисяч білорусів вирішили емігрувати, щоб урятуватися від деспотичної політики Лукашенка.

Зсув у бік «напівтоталітарного» режиму

Після 2020 року Лукашенко вжив низку заходів, щоб зміцнити свою владу в Білорусі. У результаті його режим перетворився на набагато жорсткішу диктатуру або навіть на напівтоталітарну державу. Лукашенко вже не вважає за необхідне імітувати наявність демократії в країні. У 2024 році він публічно назвав свій режим «диктатурою стабільності, безпеки й порядку».

За останні п’ять років білоруський диктатор повністю зачистив політичний ландшафт країни, залишивши лише чотири офіційно зареєстровані маріонеткові партії та ліквідувавши сотні незалежних неурядових організацій та інформагентств.

Сьогодні політичних опонентів Лукашенка офіційно називають «екстремістами» і «терористами», держава вважає «образу посадових осіб» або «дискредитацію армії» кримінальними злочинами, а застосування смертної кари за «державну зраду» можливе під різними приводами.

Політичний режим Лукашенка поступово перетворився на жорстку диктатуру з явними тоталітарними ознаками, серед яких масові репресії, систематичні тортури, тотальний контроль над інформацією та остаточна ліквідація політичних і громадянських свобод.

Торгівля заручниками

Починаючи з липня 2024 року Лукашенко повернувся до свого старого політичного трюку — торгівлі політв’язнями. Нещодавно, у червні-липні 2025 року, було звільнено близько 30 політв’язнів, серед яких лідер опозиції Сергій Тихановський і кілька іноземних громадян. Цим жестом Лукашенко спробував переконати американську владу, що «він готовий до розмови із Заходом».

Насправді ж за останні тридцять років Лукашенко регулярно втинав цей трюк із «торгівлею повітрям». У нього нескінченний запас політичних заручників, оскільки його машина репресій не зупиняється. Наразі немає ознак того, що Лукашенко готовий припинити війну проти білоруського народу.

Посилення державної пропаганди

Крім широкомасштабних репресій і залякування, після протестів 2020 року білоруська влада помітно посилила пропагандистську роботу, яка охопила не тільки школи, а й дитячі садочки.

За словами Лукашенка, єдиним джерелом інформації для народу мають бути державні інформаційні агентства. У зв’язку із цим після 2020 року він провів у країні ретельне чищення незалежних ЗМІ, знищивши буквально всі непідконтрольні йому інформагентства. Навіть більше, сотні вигнаних ЗМІ, Telegram-каналів та акаунтів у соціальних мережах оголошено «екстремістськими». Їхні читачі можуть понести суворе покарання просто за те, що підписані на такі «заборонені» сторінки.

З 2020 року основні наративи офіційної пропаганди загалом не змінилися. Білорусь зображують як «стабільну й мирну» країну, яка зазнає нескінченних ворожих провокацій з боку НАТО й України. Лукашенко постає в образі «справедливого й ефективного» президента, який захищає білорусів від руйнівних планів Заходу та його «маріонеткових» опозиційних сил. Офіційна пропаганда Білорусі демонізує білоруську опозицію та її прихильників, подаючи її учасників як «зрадників» і «терористів», які під контролем Заходу прагнуть зруйнувати країну.

Поки в Україні лютує війна, білоруська пропаганда дає суспільству чіткий сигнал: якщо білоруси хочуть жити в мирі та стабільності, вони повинні мовчати й цілком підкорятися Лукашенку. Білоруський народ змушують вірити, що в Білорусі просто немає альтернативи правлінню Лукашенка.