Переписування кордонів правди: як російські кампанії FIMI фальсифікують історичну памʼять
Від початку повномасштабної агресії Росії проти України Москва помітно посилила боротьбу за так звану «справжню історію». Кремль переписує шкільні підручники, щоби просувати міфи про непереможність Росії та абсолютну перевагу Путіна. Російська маніпуляція історією спрямована не тільки на російське суспільство, а й на сусідні держави та міжнародну аудиторію. Останнім часом Кремль застосовує різні методи для досягнення своїх агресивних експансіоністських цілей, фальсифікуючи історію та використовуючи актуальні історичні дискусії.
У Кремлі вашу історію знають краще за вас: переписана історія Литви
У березні 2025 року російський університет МДІМВ представив книгу на 400 сторінок, що називається «Історія Литви» з передмовою міністра закордонних справ Росії Сєрґєя Лаврова. Офіційно задекларована мета цієї книги: «надати об’єктивний опис історії», що зважає на використання країнами Балтії фальсифікованих історичних наративів.
Насправді «Історія Литви» є серією небезпечних історичних маніпуляцій, що ставлять під сумнів суверенітет Литви. Книга свідомо замовчує радянські злочини проти литовців, і стверджує, що Литва ніколи не була незалежною державою, її включення до складу Радянського Союзу було «вигідним», а вихід із нього в 1991 році — «недемократичним». Автори книги звинувачують сучасних литовських політичних лідерів у просуванні «профашистської ідеології», що ґрунтується на «русофобії» та «радикальному націоналізмі».
Росія позиціонує себе як єдине джерело «історичної правди» для своїх сусідів. Їхню національну історію Кремль вважає такою, що потребує «виправлення». Кремль демонструє системний підхід до переписування історії, і псевдоісторичні твори російського президента Владіміра Путіна треба сприймати серйозно. У липні 2021 року Путін опублікував статтю «Про історичну єдність росіян і українців» як ідеологічне виправдання повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Рік по тому в МДІМВ випустили «Історію України» — власну підроблену версію української історії. «Історія Литви» була опублікована в тій самій серії монографій.
Головним автором як «Історії України», так і «Історії Литви» є Максім Ґріґор’єв, який позиціонує себе як експерт у кількох галузях, зокрема в історії. Окрім своєї підозріло плідної кар’єри письменника та дослідника, Ґріґор’єв очолює так званий «Міжнародний громадський трибунал з розслідування злочинів українських неонацистів» — організацію, яка поширює ключові дезінформаційні наративи Кремля щодо України. Ґріґор’єв був добровольцем у «спеціальній воєнній операції» Путіна проти України. В окупованому Донбасі він гордо позував зі зброєю в цивільному одязі. Тут варто додати, що Женевські конвенції забороняють комбатантам вести бойові дії в цивільному одязі, оскільки це вважається віроломним.
Серед авторів книги є один громадянин Литви, Ґедрюс Ґрабаускас, який у 2020 році втік до Москви після того, як його оголосили в розшук у рідній країні. Він був близьким соратником Альґірдаса Палецкіса, литовського політика, ув’язненого за шпигунство на користь Росії.
Які мотиви переслідував Кремль, публікуючи цю псевдонаукову книгу? Сумнівно, що її читатимуть багато литовців. Передмова Лаврова чітко показує наміри Кремля — ідеологічна делегітимізація суверенітету сусідніх країн і надання псевдоісторичного виправдання агресивним діям Росії. Передмова Лаврова до цієї маніпулятивної книги, що спотворює історію, демонструє пряму підтримку Кремлем своїх пропагандистських тверджень, які представляють Литву як агресивну й антиросійську маріонетку Заходу.
Картографічна пропаганда Кремля
Іншим інструментом, який використовує Кремль для виправдання своїх геополітичних амбіцій, є заборона, підробка та навмисне неправильне тлумачення історичних джерел, включно зі старими й сучасними мапами Європи та Азії. Нинішній голова Російського географічного товариства — ніхто інший, як колишній міністр оборони Сєрґєй Шойґу, який несе пряму відповідальність за російське вторгнення в Україну і звинувачується у воєнних злочинах.
У січні 2023 року Росія прийняла поправку до закону про екстремізм, яка визначає екстремістськими матеріалами мапи, що ставлять під сумнів її територіальні претензії від 2014 і 2022 років. Це означає, що всі мапи, доступні російським громадянам в інтернеті та поза ним, повинні представляти Росію з її «оновленими» кордонами від 2014 і 2022 років. Але російська влада йде набагато далі у своїй картографічній пропаганді (яку також називають «мапагандою»). Вона систематично поширює «виправлені» мапи Росії та України по всьому світу, як онлайн, так і офлайн. Мета Кремля — легітимізувати незаконну анексію українських територій в очах міжнародної спільноти. Москва сподівається, що громадськість поступово почне приймати нові кордони, «бо так написано на мапах». У результаті систематичних зусиль Росії навіть провідні західні видавці та ЗМІ неодноразово припускалися помилок, представляючи Україну з неправильними кордонами.
У листопаді 2016 року Владімір Путін висловив свою думку щодо питання кордонів, заявивши, що «кордони Росії ніде не закінчуються». Згідно з цією логікою, кордони Росії будуть постійно змінюватися в міру розширення країни. Тим часом картографи Кремля намагатимуться нав’язати міжнародній спільноті свої нереалістичні надії.
Діпфейки як інструмент розпалювання історичних суперечок
У червні 2025 року Польща зіткнулася з добре організованою провокацією, де було використано передові технології ШІ для створення діпфейків. Ця провокація була спрямована на ексгумаційні роботи в селі Пужники Тернопільської області, та в ширшому сенсі, на складну історичну дискусію між Польщею та Україною щодо вбивств поляків Українською повстанською армією під час Другої світової війни на заході України.
У період 4–6 червня на сторінці Facebook, яка нібито належала польському професору судової медицини Анджею Оссовському, було опубліковано серію дописів. Один із них містив резолюцію, яку нібито опублікувало Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, про припинення ексгумаційних робіт у Пужниках, а також відео, на якому Оссовський коментував це негативне рішення. Матеріали були сфальсифіковані. Оссовський ніколи не мав акаунта у Facebook. Ексгумаційні роботи були завершені кілька місяців до того.
Фальсифікації були дуже реалістичними, а всю операцію ретельно спланували й розпочали задовго до інциденту в червні 2025 року. Фейковий профіль у Facebook на ім’я Оссовського створили за рік до цього, і додали до нього майже 300 друзів.
Час реалізації операції було підібрано особливо ретельно — він припав на період після другого туру президентських виборів у Польщі. Метою цієї операції з використанням діпфейків було підірвати польсько-українські відносини, розпаливши історичний конфлікт між двома країнами.
Переписування історії не є новим для Москви. Ця практика має глибоке коріння та сягає часів імперського періоду. Протягом більш ніж століття після Жовтневої революції незручні факти систематично підтасовували, прикрашали або взагалі замінювали — з безпрецедентною нещадністю. «Короткий курс історії Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків)», який свого часу вважали біблією радянських підручників з історії, сформував модель фальсифікації минулого. Вона полягала в перетворенні репресій, невдач і внутрішніх суперечок на героїчні неминучості. Цю традицію згодом підтримували розповіді про «визволення» та «братню допомогу», які постійно оновлювалися. Сучасні псевдонаукові монографії та підроблені мапи просто повторюють той самий сценарій: реальність, яка суперечить амбіціям Кремля, отримує оновлену версію. За цією логікою історія — це не запис фактів, а пісочниця, у якій можна перемальовувати кордони, переосмислювати сусідів і тихо позбуватися незручної правди. Зрештою, навіщо жити зі своїм минулим, якщо можна вигадати кращу версію?
