Свобода від свобод

Москва удає, ніби дбає про верховенство права в Україні, і водночас у себе вдома вдосконалює клітку, за допомогою якої позбавляє своїх підданих громадянських свобод.

У реальності, яку створює Кремль, російське суспільство отримує своєрідну свободу: свободу від свобод. Свободу від тягаря протестів, свободу від складнощів політичного вибору, свободу від відповідальності притягувати владу до звіту, а в крайніх випадках — навіть від самого життя.

Поки в країні систематично руйнуються основи вільного суспільства, пропагандистська машина Кремля робить вигляд, що раптово гаряче піклується про верховенство права в Україні, і проводить скоординовану кампанію англійською, німецькою, французькою й арабською мовами, спрямовану також на глобальну аудиторію.

Це театральне обурення новим законодавством Зеленського щодо антикорупційних органів України, яке спричинило протести як усередині країни, так і з боку її міжнародних партнерів, — не просто класичне лицемірство Кремля.

Це найважливіший інструмент для виправдання керованої апатії та неосталіністського контролю, що нав’язується Кремлем росіянам. Щоб продати систему, позбавлену прав, необхідно невпинно малювати альтернативу як хаотичний, корумпований і контрольований ззовні жах.

Утілення контролю, заперечення свободи волі

Центральний наратив, який поширює багатомовна пропагандистська машина Кремля, полягає в тому, що Україна — не суверенна держава, а лише сцена для міжнародного театру маріонеток.

Національне антикорупційне бюро (НАБУ) і Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) зображуються не як справжні українські інституції, створені у відповідь на внутрішню потребу, а як «інструменти Вашингтона для контролю над Україною». Цей наратив повторюється на каналі RT німецькою мовою, який називає їх інструментом «зовнішнього контролю Заходу».

Це формулювання має подвійну мету. Це заперечує будь-яку суб’єктність українського народу у формуванні власної країни й водночас віддзеркалює одержимість Кремля ідеєю вертикального контролю. У системі, де вся влада походить з єдиного центру, саме поняття незалежних інституцій є чужорідним і має бути перефразовано як форма іноземного панування.

Привид громадянського суспільства

Коли українці зібралися і виступили проти суперечливого закону, який спочатку обмежив повноваження антикорупційних органів і викликав таку сильну суспільну й міжнародну реакцію, що довелося його скасовувати, у кремлівських інформаційних агентств було на це просте й цинічне пояснення: ці протести були підставними.

Підконтрольні Кремлю інформагентства, наприклад англомовний Sputnik, нахабно заявляли, що протести були «інсценовані», вигадавши повідомлення про те, що плакати були підозріло «надруковані заздалегідь, деякі дивним чином англійською мовою» У наративах на арабських платформах наполягали на тому, що «в цьому немає нічого спонтанного… За цими протестами, без усяких сумнівів, стоїть Америка».

Для Росії, де справжні народні протести систематично придушуються, як у перші дні повномасштабного вторгнення, існування реального, функціонального громадянського суспільства по сусідству — нестерпне протиріччя. Тому їх потрібно делегітимізувати й виставити акцією, організованою ворожими іноземними державами. Таким чином Кремль говорить своєму народу, що відсутність протестів — це не результат придушення, а ознака стабільності.

Останні події також нагадують про те, як Москва відреагувала на протести на Майдані у 2013 році, коли український народ виступив проти режиму Януковича. Кремль просто відкидає саму концепцію того, що звичайні люди можуть висловлювати свої політичні погляди й бажання керувати власною долею без «сильного лідера». У нашій базі даних понад 900 прикладів того, як прокремлівські ЗМІ заявляли, що Майдан був інсценуванням або переворотом.

Димова завіса корупції

Щоб довершити картину, прокремлівські дезінформаційні ЗМІ наситили інформаційний простір, особливо на Близькому Сході, сенсаційними історіями про корумпованість окремих осіб. Законодавчу кризу виставили відчайдушною спробою Президента Зеленського врятуватися, звинувачуючи його в тому, що він почав діяти тільки після того, як НАБУ «підготувало докази й кримінальні справи проти нього та його найближчого оточення».

Такі наративи спрямовані не тільки на підрив міжнародної підтримки України та очорнення лідерства Зеленського, але й на внутрішню російську аудиторію. Їхня мета — зміцнити цинічний світогляд, згідно з яким будь-яка влада за своєю суттю є корумпованою, а демократична підзвітність — лише фасад. Таке послання допомагає заспокоїти населення, позбавлене власних прав. Якщо демократія з її громадянськими свободами — усього лише прогнила гра, навіщо за неї боротися?

Виправдання клітки

Така увага Кремля до антикорупційних протестів в Україні — це продумана стратегія психологічної маніпуляції. Вона створює криве дзеркало, у якому Україна виставляється хаотичною, контрольованою ззовні й геть корумпованою країною. Нібито це неминучий результат прийняття тих самих свобод, які Кремль викорінює в Росії.

Подібні дезінформаційні кампанії служать перекрученим виправданням для політичної клітки, побудованої в Росії. Це дає режиму змогу зображати свою військову агресію не як імперіалістичне завоювання, а як превентивний удар проти ймовірного хаосу демократії. Це також дає спотворену втіху населенню, яке проміняло свої права на уявну стабільність.

Кінцева мета Кремля — зробити клітку схожою на фортецю, а мовчання своїх підданих — на спокійну впевненість народу, захищеного від небезпечної ілюзії свободи.

Не дайте себе обманути.

Інші прокремлівські дезінформаційні матеріали, які здивували нас цього тижня:

• Федеральний телеканал «Росія 1», пропагандистський рупор Кремля, що перебуває під обмежувальними заходами ЄС, у спробі зіпсувати відносини між ЄС і Китаєм використав як зброю історичні аналогії, оманливо стверджуючи, що недавній саміт ЄС — Китай являв собою «нову опіумну війну», спрямовану на економічне поневолення Китаю. Ця конспірологічна теорія гротескно спотворює події Опіумних воєн XIX століття, зображуючи ЄС як експлуататорську колоніальну державу, яка вимагає від Китаю «припинити виробництво», щоб Європа могла постачати свої шкідливі замінники. Такий наратив цинічно маніпулює історичною травмою Китаю, виставляючи Росію «надійним і вірним союзником» у боротьбі з вигаданим економічним імперіалізмом Заходу. Насправді минулого тижня на саміті ЄС — Китай обговорювалися цілком обґрунтовані побоювання щодо можливої матеріальної підтримки Китаєм військово-промислового комплексу Росії та пролунав заклик до Пекіна скористатися своїм впливом у Раді Безпеки ООН для підтримки справедливого миру в Україні. Таке інформаційне маніпулювання є прикладом класичної тактики Кремля: використовувати історичні образи, щоби вбити клин між міжнародними гравцями, і водночас брехливо зобразити Росію захисником від західного «колоніалізму», навіть попри те, що Москва веде власну імперіалістичну війну проти України.
• Не бажаючи поступатися навіженим з інших прокремлівських пропагандистських ЗМІ, поширювачі дезінформації з «Російської газети», підсанкційного прокремлівського ЗМІ, вигадали гротескну новину про виявлення «церкви сатаністів» для того, щоб демонізувати українських військових. Вони заявляють, що російські солдати знайшли в окупованому селі Улакли підземну «церкву Сатани», що, на їхню думку, пояснює те, що вони називають «кровожерливістю» українців. Вочевидь сфабриковані докази включають шматок тканини з неграмотним текстом українською мовою, який, імовірно, є машинним перекладом із російської, а також гонг і чорні свічки, нібито знайдені в підвалі. Варто зазначити, що Росія захопила Улакли 23 лютого 2025 року, але про цю «знахідку» зручно оголосили лише 23 липня — того ж дня, коли Верховний суд Росії оголосив вигаданий «Міжнародний рух сатаністів» екстремістською організацією. П’ятимісячна затримка між захопленням і «розслідуванням» свідчить про скоординованість цієї фальсифікації з внутрішніми юридичними маніпуляціями. Це ще один класичний прийом Кремля: дегуманізація, коли вороги хибно зображаються буквальним утіленням зла (див. також тут) для виправдання власних звірств.
• Прокремлівські дезінформаційні ЗМІ продовжують (див., наприклад, тут і тут) повторювати знайомі наративи про свою роль жертви, безпідставно стверджуючи, що, судячи із заяв НАТО, західні країни готуються до нападу на Росію до 2030 року. У такій дезінформації застосовується класична тактика проєкції: стверджується, що оскільки НАТО обговорює питання захисту від можливої російської агресії, це доводить, що Захід планує наступальні дії. Ця викривлена логіка ігнорує той факт, що ініціатива НАТО на 2030 рік спрямована на адаптацію до загроз безпеці, а не на планування атак, тоді як Росія ще у 2022 році розпочала неспровоковане повномасштабне вторгнення в Україну. У Стратегічній концепції НАТО того ж року Росія визначена як «найбільша загроза» безпеці Європи, водночас прямо вказано, що НАТО «не становить загрози для Російської Федерації». Згадана вище дезінформація є прикладом постійного комплексу жертви Кремля, коли імперіалістична війна Росії подається як оборонна, а законна колективна оборона — як доказ агресії Заходу.