Цей матеріал не являє собою офіційну позицію ЄСЗС. ЄСЗС не несе відповідальності за будь-яке можливе використання інформації, що міститься в цій публікації.
Як Росія бреше про викрадених українських дітей
Click here to request the narration for this article
«Ми нікого не викрадали», — наполягав у 2023 році тодішній посол Росії в США Анатолій Антонов. «Ми врятували цих дітей». Посол не просто заперечував систематичну депортацію та примусове переміщення українських дітей російськими окупаційними силами з України — злочин, щодо якого дедалі більше доказів збирають міжнародні організації, дослідники та правозахисні групи. Він використовував відомий сценарій — інформаційну кампанію, спрямовану на те, щоб подати злочин як гуманітарний порятунок.
Історія викрадених українських дітей стосується не лише самого злочину, але й кампанії з його приховування — тривалих зусиль російської держави з маніпулювання наративами, заперечення відповідальності та переосмислення депортації як гуманітарної діяльності. У війні Росії проти України вкрали не лише дитинство, а й правду.
Масштаб проблеми
Задокументовані випадки примусового переміщення українських дітей почалися з окупації Росією Криму та частин Сходу України у 2014 році. З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році масштаби проблеми різко зросли. За оцінками, на сьогодні Росія примусово депортувала або вивезла з України понад 20 000 дітей.
У рамках ініціативи Bring Kids Back UA, започаткованої президентом Володимиром Зеленським, понад 2 100 дітей вдалося повернути, але багато тисяч залишаються розлученими зі своїми родинами. Понад мільйон українських дітей продовжують жити на підконтрольних Росії територіях, де вони зазнають постійного тиску, спрямованого на асиміляцію, а також примусу й порушень прав.
Міжнародні інституції визнали серйозність цих дій. Незалежна міжнародна комісія з розслідування подій в Україні дійшла висновку, що депортація та примусове переміщення дітей є воєнними злочинами та злочинами проти людяності. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію, у якій засуджує примусове розлучення сімей, нав’язування дітям російського громадянства та передавання українських дітей у російські прийомні сім’ї або на всиновлення. А Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини Росії Марії Львової-Белової за незаконну депортацію українських дітей.
Однак у міру накопичення доказів Росія відповіла шквалом неправдивих наративів, спрямованих на маніпуляцію громадською думкою та уникнення відповідальності. Наприклад, Кремль відкинув ордери МКС як політично вмотивовані, а російські державні медіа подавали МКС як інструмент тиску Заходу.
Проте рішення суду ґрунтувалося на численних доказах, зібраних міжнародними слідчими. Спроба дискредитувати МКС є частиною ширшої кампанії з маніпулювання інформацією, спрямованої на підрив інституцій, здатних притягнути винних до відповідальності.
Як ці наративи поширюються
Ці наративи не виникають у вакуумі: вони відповідають впізнаваній схемі маніпулювання інформацією. Заяви російських посадовців спочатку оприлюднюються в офіційних каналах або брифінгах для преси, а потім поширюються державними медіа, такими як «ТАСС», «РІА Новини» та «Росія-1». Звідти наративи тиражуються через прокремлівські онлайн-мережі, Telegram-канали та проксі-акаунти, які адаптують повідомлення для іноземних аудиторій.
Різні аудиторії отримують відмінні версії однієї історії. Внутрішня російська аудиторія чує про героїчну евакуацію. Міжнародна аудиторія чує про гуманітарний захист. Мета в обох випадках та сама — розмити межу між депортацією та допомогою.
«Евакуація, а не депортація»
Одне з найпоширеніших тверджень Росії — що українських дітей нібито просто евакуювали заради їхньої безпеки. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров та речниця МЗС Росії Марія Захарова неодноразово подавали вивезення як гуманітарну евакуацію. Речник Кремля Дмитро Пєсков стверджував, що Росія «врятувала» українських дітей від небезпеки війни. Цю позицію часто підсилюють державні медіа, такі як ТАСС, «РІА Новини» та «Росія-1», які регулярно описують дітей як «врятованих» із небезпечних районів.
Однак міжнародне право проводить чітку межу між тимчасовою евакуацією та депортацією. Евакуація має бути тимчасовою, прозорою та узгодженою із законними опікунами дитини та державою походження. Незалежні слідчі задокументували, що багатьох українських дітей вивозили за сотні, а то й тисячі кілометрів від їхніх домівок. Часто це відбувалося без згоди батьків, а будь-яким спробам повернути дітей активно перешкоджали. Завдяки розслідуванням задокументовано мережі закладів по всій Росії, куди переправляли українських дітей.
Такі дії юридично кваліфікують не як евакуацію, а як депортацію.
Ще одним тривожним явищем є те, що питання викрадених дітей дедалі частіше з’являється в переговорах. Міжнародне гуманітарне право чітко визначає: діти не є розмінною монетою. Використання дітей як об’єктів обміну створює ризик нормалізації злочину та формує стимули для подальших викрадень.
«Насправді ці діти росіяни»
Інший поширений наратив спрямований на те, щоб поставити під сумнів ідентичність цих дітей. Російські посадовці стверджують, що багато дітей, яких було вивезено з окупованих територій, є етнічними росіянами або нібито належать до культурного простору Росії. Такі твердження часто повторюються в коментарях на російському державному телебаченні та в прокремлівських медіа.
Але ідентичність не визначається геополітичними претензіями. Українські діти продовжують бути громадянами України, і міжнародне право визнає їхнє право зберігати своє громадянство, ідентичність, культуру та родинні зв’язки. Однак багато політик, які супроводжують це переміщення, здається, розроблені саме для послаблення цих зв’язків. Російська влада запровадила заходи для спрощеного надання українським дітям громадянства та сприяння передаванню дітей у російські прийомні сім’ї або на всиновлення.
У таборах і навчальних програмах дітям також нав’язують наративи, що пропагують російський патріотизм, і водночас применшують або заперечують українську ідентичність. Особливо цинічним є зображення цих закладів як освітніх або оздоровчих таборів. Російські державні медіа транслюють кадри, на яких діти відвідують літні табори, беруть участь у заходах та навчаються. Це має створити враження, що діти в безпеці та про них піклуються.
Однак згідно з розслідуваннями багато таких закладів є частиною системи, покликаної інтегрувати українських дітей у російські державні та суспільні структури. Деяких дітей направляють на програми, зосереджені на військовій підготовці або ідеологічному вихованні. Це викликає серйозні побоювання щодо застосування примусу та ідеологічної обробки.
Скоординована міжнародна реакція
На тлі заперечень та маніпуляцій міжнародна реакція стає дедалі більш скоординованою. 11 травня Міжнародна коаліція з повернення українських дітей збереться на міністерському рівні в Брюсселі, щоб оцінити прогрес та домовитися про наступні практичні кроки. Ця зустріч стане чітким сигналом: політична солідарність у цьому питанні перетворюється на скоординовані дії. Вона спирається на напрацювання Дня громадянського суспільства та експертів, що пройшов у Києві 30 квітня. На ньому зібралися практики, дослідники й представники громадянського суспільства, і саме там сформували основні теми зустрічі в Брюсселі.
Поки Росія продукує вигадки та влаштовує показові інформаційні кампанії, коаліція працює з фактами, реальним досвідом та свідченнями тих, хто виконує цю роботу на місцях.
Захист правди та дитинства
Міністри, які зустрінуться в Брюсселі 11 травня, мають конкретне завдання, яке виходить за межі політичних сигналів: розглядати російську кампанію з маніпулювання інформацією як компонент злочину, а не як його побічний ефект. Наративи Кремля — це не просто шум навколо депортацій. Це механізм, за допомогою якого Росія затягує притягнення винних до відповідальності та перешкоджає поверненню дітей. Тому протидія їм є невіддільною частиною процесу повернення дітей додому.
