Останній розділ Путіна: як війна стала національною навчальною програмою Росії
Відредаговані Кремлем підручники з історії завершуються повноцінним розділом про війну Росії проти України — нарешті всі елементи мозаїки історичного ревізіонізму стають на свої місця.
Багато істориків погоджуються: шкільні підручники з історії не мають охоплювати події сучасності. Для осмислення епохи зазвичай потрібна історична дистанція. Однак це правило явно не стосується нових російських підручників, схвалених державою, а також укладених і частково написаних помічником Путіна — Володимиром Мединським. Новий підручник для 11 класу не просто охоплює події останніх 20 років, у ньому є цілий розділ, присвячений війні, яка досі триває, — вторгненню Росії в Україну.
Причина проста. Ці підручники не намагаються аналізувати минуле. Кремль створив їх для переписування історії та задоволення пропагандистських потреб сьогодення. Розділ про «спеціальну воєнну операцію» — офіційний евфемізм для позначення війни Росії проти України — об’єднує всі прокремлівські дезінформаційні наративи, які виправдовують агресію та доповнюють пропагандистську мозаїку.
Війна як миротворча місія
Ми вже розвінчували міф про «миролюбну Росію» — нібито морально вищу державу, яка ніколи не розпочинає війн, крім як для самозахисту чи захисту інших.
Тепер цю тезу доведено до абсурду. Учням нав’язують думку, що Росія була змушена вторгнутися в Україну, аби не допустити, без перебільшення, «кінця цивілізації». «Ми не могли цього дозволити», — знову й знову наполягає підручник.
Щоб підкреслити перевагу Росії на полі бою, розділ скочується до відвертої дезінформації, звинувачуючи українську армію у використанні власного населення як «живого щита». «Подібну варварську тактику, — стверджується в підручнику, — не застосовувала жодна армія у світі на власній території за всю історію людства». А далі, імітуючи заклик до самостійного або критичного мислення, автори підручника додають: «Ви вже дорослі, шановні старшокласники! Зробіть із “нової воєнної тактики України” висновки самі».
Так званий підручник з історії спирається на емоційні заклики, теорії змови та пропагандистську мову. Не помічаючи в цьому іронії, автори закликають учнів «бути пильними», аби не «стати жертвами дешевої маніпуляції» з боку так званих «іноземних агентів».
Створення культу героя/смерті
Розділ не був би повним без частини, присвяченої «героям війни». У ньому російську національну ідентичність визначено не через досягнення країни, а через самопожертву на полі бою. За твердженням Кремля, Росія непереможна, тому що її громадяни готові воювати й помирати за неї.
Список «героїв» відкриває Володимир Жога, командир батальйону «Спарта», лояльного до Кремля підрозділу сепаратистів, який користується поганою славою та якого звинувачують у численних воєнних злочинах на Донбасі. Його поява в підручнику невипадкова: його батько, Артем Жога, згодом розпочав політичну кар’єру. Адміністрація Путіна обрала його на роль зразкового ветерана «спеціальної воєнної операції». Саме Артема Жогу Путін використав для «спонтанного» оголошення про намір балотуватися на п’ятий президентський термін — крок, що яскраво демонструє, наскільки війна стала центральною складовою політичної ідентичності Путіна й джерелом його особистої влади.
Наратив про «зраду Заходу» виходить на перший план
Звинувачення Заходу в зраді Росії є ще одним ключовим елементом прокремлівського дезінформаційного наративу про безперервну війну Заходу проти Росії. У розділі, присвяченому війні проти України, цей наратив набуває повної сили. Кремль стверджує, що Захід одержимий ідеєю «дестабілізувати Росію зсередини», а його остаточна мета — «розчленування Росії та встановлення контролю над її ресурсами».
Звинувачення, спрямоване проти абстрактного «Заходу», звучить так: «Сценарій “стримування” — а насправді, розчленування Росії — уже був відпрацьований НАТО у випадку з Югославією. Багатовікова мрія південних слов’ян про спільний дім була розтоптана», — стверджується в підручнику.
У цих двох реченнях закладено чимало підтексту: ідея про НАТО як лиху силу, що прагне знищити Росію; ототожнення «стримування» з «розчленуванням»; змовницьке «насправді», яке натякає, що формулюванням Заходу не можна довіряти, і, мабуть, найпоказовіше — перекладення провини за розпад Югославії на Захід, який тут звинувачують у тому, що він «розтоптав» слов’янську мрію.
З’єднайте уявні точки…
Далі автори намагаються з’єднати уявні точки, поєднуючи війну в Грузії, де нібито «проамериканський режим» напав на дружню до Москви Південну Осетію, з начебто «відродженням нацизму» у країнах, які колись були під радянською окупацією, насамперед в Україні, і зрештою з тим, що підручник називає «кривавим збройним переворотом» у 2014 році.
Можливо, вам важко помітити зв’язок, але підручник робить його явним: усі ці події були сплановані «Заходом» із метою перетворити Росію на нову Югославію.
…і в усьому звинувачуйте Захід
Відповідно, війна Росії проти України подається як війна Росії із Заходом, і ця теза ще більше підкреслюється в підзаголовках, де за «Спеціальною воєнною операцією» одразу йде «Протистояння із Заходом». У цьому підрозділі стверджується, що Захід «засипав Україну грошима та зброєю» і запровадив проти Росії «незаконні» санкції з єдиною метою — захопити її активи. У цьому місці тон підручника стає особливо емоційним: санкції називаються «небаченим і немислимим» актом грабунку, про який «навіть Наполеон не міг мріяти».
А що ж Україна?
Виникає логічне запитання: а де ж у цій історії сама Україна? У світі Путіна України, по суті, ніколи й не існувало, і підручники докладають усіх зусиль, аби вбити цю думку в голови учнів.
Малороси — «анти-росіяни»
«Я вважаю росіян і українців одним народом. У цьому сенсі вся Україна — наша», — нещодавно заявив Путін. У липні 2021 року він навіть оприлюднив цілий есей під назвою «Про історичну єдність росіян і українців», у якому просував цю ідею, стверджуючи, що українці й білоруси разом із росіянами є частиною триєдиного руського народу. Показово, що обом «братнім» народам у цій концепції відведено підлеглу роль, зокрема українців прямо названо «малоросами».
Це класична етно-імперіалістична тактика: просто проголосити право власності або верховенство над народом, який прагнеш підкорити.
У ревізіоністських історичних підручниках Мединського з історії тема «штучності» української держави проходить червоною лінією. У підручнику для 10 класу є окремий блок, присвячений руху за автономію в Україні під час революції 1917 року, де українських лідерів зображено як радикальних сепаратистів, а також наголошено на відсутності «чіткого консенсусу» щодо територіальних меж України на той момент. А в підручнику для 11 класу цілий розділ пояснює, як радянський лідер Хрущов «подарував» Крим Україні, що ще більше закріплює думку про те, що півострів ніколи насправді їй не належав.
Розділ про «спеціальну воєнну операцію» заходить ще далі: Україну в ньому змальовано одночасно як ультранаціоналістичну «Анти-Росію» і державу-маріонетку, позбавлену справжньої суб’єктності. Сам український націоналізм, за твердженням Кремля, був штучно створений як геополітична зброя: австрійців звинувачують у проведенні розвідувальних операцій, які, мовляв, підтримували «антимосковські настрої» серед «сусідів-малоросів, підданих Російської імперії».
Підручник наполягає, що без цього згубного впливу слов’янські народи, які перебувають у зоні інтересів Росії, природним чином тяжіли б до Москви.
Підручники як «зброя в інформаційній війні»
У тизері до нещодавнього інтерв’ю з Володимиром Мединським та його співавтором Анатолієм Торкуновим російська телеведуча Марина Кім називає нові підручники для 10–11 класів «нашою головною зброєю в інформаційній війні». «Перемога в боротьбі за нашу історію — це стратегічне й складне завдання, а запит на перемогу — терміновий», — урочисто заявляє вона, відкрито визнаючи, що головна мета цих підручників — бути інструментами ідеологічного протистояння.
Терміновість, про яку вона говорить, зумовлена тим, що Росія веде війну, а ці підручники є частиною тієї ж кампанії, тільки не на полі бою, а в шкільному класі. Розділ про «спеціальну воєнну операцію» — це не просто запізніле доповнення, це кульмінація двадцятирічного вибудовування наративу за правління Путіна. Тут усі знайомі пропагандистські теми зливаються в єдиний національний міф, адаптований для воєнного покоління. У цьому новому патріотичному каноні вторгнення в Україну постає не як відхилення, а як неминучий кінцевий пункт російської долі.
Див. наші попередні статті.
