Міф про зраду: Захід як вічний ворог
Ми продовжуємо аналіз нових підручників з історії в російських школах. Попередню статтю читайте тут.
Міф про лихий Захід, який завжди на межі нападу, десятиліттями слугував на користь радянським лідерам, і тепер він знову набрав повної сили в путінській Росії, нині в основі історичного ревізіонізму, вбудованого в шкільні підручники з історії, співавтором і куратором яких є помічник Путіна Володимир Мединський — колишній міністр культури, який став переговорником з Україною.
Нові підручники з історії для 10–11 класів було запроваджено у 2023 році. Путін давно говорив про необхідність їх редагування, але саме війна Росії проти України стала остаточним поштовхом для цього.
Страх перед зовнішнім ворогом, реальним чи уявним, є одним із найдавніших і найнадійніших інструментів для об’єднання людей і відволікання їхньої уваги від проблем у власному суспільстві. Розгляньмо, як у російських школах офіційно викладається ідея про Захід як вічного антагоніста, що постійно обманює, загрожує та підриває Росію.
Військові наративи: підґрунтя недовіри
Наратив про нібито зраду Заходу щодо Росії будується поступово. У розділі про події, що передували Другій світовій війні, західні демократії зображуються як облудні й ненадійні, винні в поступливості Гітлеру та прокладанні йому шляху до нападу на СРСР. Ідеться про «невдалу стратегію» Лондона й Парижа щодо «розпалювання конфлікту між СРСР і Німеччиною» з натяком на те, що Захід прагнув послабити або знищити Росію. Це — суцільна маніпуляція, мета якої — відволікти увагу від важливих фактів і деталей щодо пакту Молотова — Ріббентропа (див. нашу першу статтю).
Висновок із розділу про Другу світову війну перетворюється на платформу для засудження так званої невдячності окремих європейських держав, передусім Польщі, Чехословаччини та країн Балтії, де згодом було демонтовано чимало пам’ятників радянським солдатам. Звісно, підручник не визнає того факту, що ці монументи слугували інструментом демонстрації панування СРСР і нагадують про окупацію подальших років. «Осквернення та знищення радянських пам’ятників — це зрада власних предків», — стверджує підручник, додаючи, що західна корумпованість сягнула такого рівня, що навчила цілі народи зрікатися власної історії та ідентичності.
Розділ, що фактично втілює суть усього підручника, завершується довгим уривком із промови Володимира Путіна, виголошеної на параді 9 травня 2023 року, у якій він знову засуджує демонтаж радянських пам’ятників на Заході, цього разу пов’язуючи його також із війною в Україні.
Звинувачення Путіна є лише платформою для просування московського виправдання вторгнення в Україну: випередження уявної української атаки на Росію, якої ніколи не було.
Західне підривання радянського проєкту
Підручник приписує майже всі ключові проблеми, починаючи з кінця Другої світової війни, діям Заходу. Уся відповідальність за початок холодної війни покладається виключно на США, тоді як радянська блокада Західного Берліна взагалі не згадується. Посилення контролю Москви над половиною Європи евфемістично подається як «створення поясу дружніх держав» уздовж західного кордону СРСР. «Довга телеграма» посла США Джорджа Кеннана, у якій аналізувався сталінський політичний режим і радянська агресія, представлена як прояв нічим не спровокованої ворожості Заходу. «Відповідальність Вашингтона та його союзників за початок конфронтації є очевидною», — підсумовують автори.
Як і слід було очікувати, Захід також звинувачують в економічних труднощах і, зрештою, розпаді Радянського Союзу. Жодного слова про нефункціональність самої радянської економічної моделі. За твердженням підручника, саме західні санкції стали головною причиною застою радянської економіки в 1980-х роках, оскільки «вони мали на меті заблокувати доступ СРСР до передових технологій і високотехнологічної продукції».
Ідеалізація радянської економічної системи з її акцентом на державних підприємствах і п’ятирічних планах покликана сформувати в російських учнів сприйняття великих державних корпорацій як єдино можливої та «природної» моделі для Росії. Прийміть корупцію товстосумів і неефективність.
У так само вкрай викривлений спосіб у підручнику подано політику Михайла Горбачова — перебудову й демократизацію середини 1980-х років — як кризу, якою Захід скористався, аби «усунути свого головного геополітичного суперника (СРСР) з міжнародної арени».
Звісно, підручник також подає будь-яку західну допомогу пострадянській Росії 1990-х років як форму експлуатації. «Вашингтон та його союзники прагнули взяти російські ресурси під свій контроль і назавжди виключити Росію із числа провідних світових держав», — стверджується в наративі.
Розкручування конспірологічних теорій — класичний прийом для введення аудиторії в оману, особливо в суспільствах з обмеженим доступом до політичного впливу, і ця хватка пронизує майже всі розділи.
Україна: зрада вищого ґатунку
Дезінформаційний наратив про «зраду Заходу» особливо виразно проявляється в описі Революції гідності 2013 року в Україні й подальшої російської агресії з 2014 року — вторгнення в Крим і бойових дій на Донбасі.
Розділ, присвячений «спеціальній воєнній операції», як зловтішно називає Росія своє повномасштабне вторгнення в Україну, починається з довгого переліку всіх кроків, які Росія нібито зробила для побудови дружніх відносин із Заходом: підтримка США після терактів 11 вересня, співпраця в боротьбі з тероризмом, угоди щодо скорочення озброєнь і енергетичне партнерство з Європою, що зростало.
У підсумку підручник стверджує, що всі ці зусилля були марними: Захід, злякавшись зростання могутності Росії, став більш ворожим, попри її найкращі наміри, і почав зазіхати на сферу російського впливу, нібито розширюючи НАТО з агресивною метою щодо Росії. «Дестабілізація Росії зсередини стала нав’язливою ідеєю Заходу», — стверджують автори. Російським школярам нав’язують, що «Україну обрали ідеальною зброєю» і «тараном проти Росії». Це твердження звучить і в офіційній московській риториці про те, що «Захід воюватиме з Росією до останнього українця».
Роль цього міфу
Зображуючи Захід як постійну загрозу, Москва формує атмосферу облоги й підозр, що придушує будь-яке інакодумство. Навіщо ставити під сумнів корупцію, цензуру чи війну, якщо країна нібито перебуває під атакою зовнішніх ворогів і внутрішніх зрадників? У цьому наративі демократичні інститути — не гарантії, а троянські коні, права людини — лише змова Заходу, а незалежні ЗМІ в Росії — ніщо інше, як іноземні агенти.
Цей міф працює як димова завіса: він перенаправляє увагу суспільства й можливе невдоволення тими, хто при владі, на вигаданого, часто абстрактного ворога за кордоном.
Переформатування контенту про епоху холодної війни для нового покоління
У цьому міфі немає нічого нового, змінилася лише його обгортка. Підручники Мединського здувають пил із радянської параної та адаптують її до шкільних реалій XXI століття: Леніна замінено Путіним, комунізм — «суверенною демократією». Захід знову постає вічним ворогом, свободу викривлено зображують загрозою, а історія — це інструмент контролю. Особливість цього моменту не в самому посланні, а в аудиторії: ціле покоління російських дітей і молоді навчають бачити світ як поле битви, сповнене ворогів і змов.
Дивіться також:
Маніпулювання пам’яттю: нова редакція шкільних підручників з історії
