Раптовий інтерес Кремля до демократії
Заклики Москви до проведення виборів в Україні не можуть приховати справжніх цілей Росії: перевернути уявлення про ролі жертви й агресора, замаскувати агресію Росії під прагнення до миру, а також захопити демократичні процеси, аби легітимізувати кричущі загарбання територій.
Останнім часом пропагандистські рупори Кремля демонструють на перший погляд миролюбні наміри. Кремль відчув шанс використати глобальний наратив про мирні переговори в Україні. Справедливо це чи ні, але Москва сприймає нинішню геополітичну конфігурацію як сприятливий момент для закріплення ключових тез прокремлівської дезінформації про Україну, Захід, а найголовніше — про саму Росію. Звідси й імітація миротворчої діяльності, розмови про «корінні причини» конфлікту та спроби зобразити Росію жертвою, а не агресором.
Цього тижня ми розглянемо, як Кремль просував ідею виборів в Україні під час війни, а згодом почав відступати, щойно перспектива проведення таких виборів з’явилася за столом переговорів. Ніби Кремль зацікавлений у демократії лише тоді, коли може бути впевнений, що урни для голосування будуть наповнені вигідними Москві голосами.
Вихід Кремля — захисника демократії
Зовсім нещодавно улюблений прокремлівський наратив полягав у тому, щоб називати український уряд нелегітимним, звинувачувати його в перешкоджанні миру й наполягати на проведенні виборів в Україні, щоб усунути Президента Зеленського, адже Москва відмовлялася вести будь-які переговори з нинішнім главою держави. Мета була подвійною. По-перше, зобразити Україну та її союзників неконструктивними пропагандистами війни, а по-друге — створити образ Росії як прихильниці демократії та верховенства права, яка відчайдушно намагається врятувати Україну від зникнення.
Різка зміна позиції
Звісно, Україна могла викрити блеф Росії, адже нині є певні ознаки того, що Україна може готуватися до нових виборів, навіть попри надзвичайно складні обставини й тиск, спричинені повномасштабною війною Росії проти неї. Це заскочило кремлівських дезінформаторів зненацька, і тепер їм доводиться применшувати потенційну важливість виборів в Україні, не надто відступаючи від попередньо нав’язаного прокремлівського наративу про необхідність цих виборів.
Один зі способів, яким Кремль намагається поєднати несумісне, — стверджувати, що вибори в Україні є необхідною умовою для продовження мирних переговорів, паралельно поширюючи дезінформаційні наративи, які вже намагаються делегітимізувати майбутні вибори через звинувачення у фальсифікаціях і відсутності прозорості. Ще один традиційний підхід — звинувачення Брюсселя в тому, що він заважає проведенню виборів в Україні. Зухвалі звинувачення від режиму з такою поганою славою щодо фальсифікацій виборів і придушення свободи слова та ЗМІ.
Цілі Росії не змінилися — зруйнувати Україну
З травня 2024 року, коли за умови мирного часу закінчився би термін повноважень Президента Зеленського, Кремль посилив гучну дезінформаційну кампанію, спрямовану на підрив легітимності української влади. Звичайно, кремлівські рознощики дезінформації зручно «забувають», що згідно з Конституцією України вибори не можуть проводитися в умовах воєнного стану, а глава держави виконує свої обов’язки до моменту вступу на посаду новообраного Президента.
Чому Росія так одержимо застосовує свою гігантську архітектуру маніпулювання зовнішньою інформацією та втручання (FIMI), щоб підірвати демократію в Україні? Тому що повалення демократично обраного уряду України та його заміна на маріонетковий режим, лояльний до Кремля, були однією із заявлених цілей повномасштабного вторгнення Росії — і це не змінилося. Попри нещодавні заяви прокремлівських представників про протилежне й нібито миролюбні жести, Кремль і досі дотримується цієї огидної мети.
Можна провести історичну паралель: у Великій Британії під час Другої світової війни вибори до парламенту було відкладено, поки країна вела бойові дії.
«Демократичними» є лише дії Росії
Кремлівська дезінформаційна машина давно націлилася на демократичні виборчі процеси, адже для Кремля вибори — це поле бою. Від систематичних атак на європейські вибори через наклепницькі кампанії та операції FIMI до спроб втручання в нещодавні вибори в Німеччині, націлювання на референдум щодо вступу Молдови в ЄС і ведення дезінформаційних кампаній проти проєвропейських протестів після суперечливих виборів у Грузії — спільна тема в усіх цих випадках — така сама, що й у підготовці Кремля до майбутніх виборів в Україні — нав’язування хибної ідеї, що вільні й чесні вибори — це лише вигадка західної пропаганди.
Реакція прокремлівської пропаганди на обвинувальний вирок Марін Ле Пен за розтрату державних коштів у французькому суді чітко демонструє цю схильність до рефлекторної агресії. Вирок ще навіть не було оголошено, а прокремлівський дезінформаційний апарат уже поширював абсурдні твердження про «диктатуру ЄС» і «втручання у вибори».
А от коли Білорусь — один із лакеїв Росії — імітує вибори за прикладом Москви, щоб закріпити правління режиму Лукашенка ще на один незаконний термін, кремлівські пропагандистські рупори підозріло мовчать. Навіть тоді, коли Мінськ показує політичних в’язнів із примусовими зізнаннями в ефірі державного телебачення. Очевидно, що заявлена Москвою роль захисника демократії є досить вибірковою. Долі російських опозиційних лідерів Бориса Нємцова й Олексія Навального, серед багатьох інших, також є красномовними.
Та сама стара тактика — фіктивні вибори для легітимізації захоплення територій
Нова нібито любов Москви до демократичної волі народу — це омана. Насправді Кремль має давню й ганебну історію проведення фіктивних виборів з метою виправдати захоплення територій або закріпити власну нелегітимну владу. Достатньо згадати, як російські окупанти змушували людей іти на дільниці під дулами автоматів для інсценованих «референдумів» у Донецьку, Луганську, Запоріжжі й Херсоні або як що шість років проводиться театралізована вистава для утвердження Путіна як вічного правителя Росії. Для необізнаних людей ці ретельно зрежисовані дійства можуть мати вигляд вільних виборів, але з демократією вони не мають нічого спільного. Для Кремля — це інструменти обману й контролю. Не дайте себе обманути.
Інші теми цього тижня на радарі EUvsDisinfo
- Ледь завуальована погроза, якщо така взагалі існувала — твердження, що постійне постачання зброї до Молдови підвищує ризик нападу на Придністров’я. Цікаво, що в цьому брехливому наративі не вказано, хто саме має здійснити напад, але натяк зрозумілий. Це вкладається в стару кремлівську схему — звинувачення жертви в агресії. Мовляв, якщо Молдова захищатиметься, Росія вважатиме самозахист актом агресії. Навіть більше, цей наратив намагається створити хибне враження мілітаризації Молдови. Керівництво країни неодноразово спростовувало такі звинувачення, справедливо зазначаючи, що згідно з Конституцією Молдова зберігає воєнний нейтралітет і прихильна до миру, але вдосконалює свої оборонні можливості. Враховуючи дії Росії в Україні, таке вдосконалення — розумна «страховка» від продемонстрованої Росією агресії.
- Ще один улюблений дезінформаційний наратив Кремля знову на поверхні — народні протести є секретними операціями Заходу з метою зміни режиму. Тепер пропагандистські рупори Кремля хочуть змусити вас повірити, що Брюссель готує «кольорові революції» в Сербії, Угорщині та Боснії і Герцеговині. Звичайно, доказів цих тверджень ніхто не наводить. А ось що відбувається насправді. Протести в Сербіїпочалися в середині грудня 2024 року після обвалу бетонної конструкції на залізничному вокзалі в Новому Саді, який забрав життя 15 людей. В Угорщині тисячі людей вийшли на вулиці у відповідь на новий закон, який фактично забороняє проведення прайдів ЛГБТІК+ та обмежує право на зібрання. У Боснії і Герцеговині юридичні проблеми лідера Республіки Сербської Мілорада Додіка пов’язані з обвинуваченням з боку боснійського суду в порушенні конституційного ладу країни, а не з якоюсь «змовою ЄС».
- Кремль давно одержимий темою «нацистів», зокрема, ліплячи цей ярлик без розбору для дискредитації будь-яких реальних чи уявних опонентів. Тож не дивно, що коли ЄС стає на захист себе й України, пропагандистські рупори Кремля одразу ж називають Президента Європейської комісії Урсулу фон дер Ляєн фюрером і звинувачують ЄС у перетворенні на оплот ліберального тоталітаризму. Ця відверта спроба зобразити Росію жертвою уявної європейської агресії з’явилася одразу після рішення ЄС виділити додаткові 800 мільярдів євро на оборонні потреби. Поширюючи такі брехливі звинувачення, Кремль намагається відволікти увагу від своєї тривалої агресивної позиції, адже Росія хоче війни, а не миру.
