Російська пропаганда як інструмент війни: як вона формує переконання солдатів і бойову мотивацію

Ефективність пропаганди значною мірою зумовлена тим, що вона змінює уявлення людей про навколишній світ: перетворює війну на «мир», а брехню — на «правду». Пропаганда, дезінформація та інформаційні маніпуляції впливають інакше, ніж прямий наказ командира взяти до рук зброю. Їхній вплив є поступовішим і підступнішим.

Громадська організація LingvaLexa за підтримки Офісу Генерального прокурора України та за участю міжнародного експерта у сфері соціальної психології провела унікальне дослідження впливу кремлівської пропаганди на мобілізацію та бойову мотивацію.

Війна, у яку вони вірять: що насправді думають російські солдати

Метою дослідження було поглибити дискусію про пропаганду й перевести її з рівня риторики на рівень вимірюваних зв’язків між ідеологічним дискурсом і поведінкою на полі бою. Для цього ми дослідили, чи прихильність до військових наративів Кремля формує погляди та поведінку російських військовослужбовців, залучених до так званої «спеціальної військової операції» (СВО), і якою мірою це відбувається. Ми провели опитування 1060 російських військовополонених за допомогою стандартизованих анкет та перевірених психометричних інструментів.

Отримані дані показали чіткі, вимірювані зв’язки між рівнем віри в російську військову пропаганду й сприйняттям, емоціями та рішеннями солдатів у контексті повномасштабного вторгнення в Україну. Загалом 76,95 % опитаних солдатів певною мірою вірили принаймні в один пропагандистський наратив Кремля, а 68,29 % також тією чи іншою мірою вважали «СВО» легітимною, необхідною та виправданою. Як порівняти з тими, хто не поділяє пропагандистських наративів, солдати, які більше вірять у пропаганду Кремля:

• у шість разів частіше вважали вторгнення виправданим і законним;
• майже вдвічі частіше висловлювали готовність знову воювати навіть після перебування в полоні;
• значно більше схильні до дегуманізації українців та нормалізації насильства;
• і значно менше схильні добровільно здаватися в полон, у такий спосіб продовжуючи війну.

Отже, дослідження демонструє, що пропаганда є не просто фоновим елементом війни, а одним із її рушійних механізмів. Воно також показує, що, всупереч поширеним уявленням про примусовий характер участі російських солдатів у війні, вони справді вірять у цілі вторгнення та беруть у ньому участь із великим завзяттям. Премії за вступ до лав армії можуть змусити когось підписати контракт. Проте саме пропаганда спонукає їх воювати, поки вони не потраплять у полон, і навіть розглядати повторне підписання контракту — попри пережиті жахіття війни високої інтенсивності із застосуванням безпілотників.

Наше дослідження також виявило, що ця ідеологічна відданість виходить далеко за межі українського фронту: основні наративи кремлівської дезінформації систематично спрямовані проти Заходу. Вони подають війну як оборонний «хрестовий похід» не тільки проти Києва, а й проти НАТО, Європи та того, що Москва подає як занепадницький та агресивний західний порядок.

Антизахідні наративи та транснаціональний характер дезінформації

Повідомлення Кремля, спрямовані на виправдання агресії, значною мірою ґрунтуються на антизахідних наративах. Серед груп наративів, що були оцінені, значна частина стосується легітимізації «СВО». Її зображають як оборонну та превентивну війну проти західного експансіонізму. Приклади тверджень з опитування:

• «Україна — маріонетка Заходу»;
• «НАТО веде війну проти Росії руками України»;
• «вторгнення — необхідний оборонний крок для запобігання неминучому нападу з боку Заходу»;
• «НАТО має біолабораторії в Україні для проведення атак проти Росії»;
• «СВО — це хрестовий похід за моральні цінності проти західних «збочень» (наприклад, ЛГБТ)».

Дослідження продемонструвало високий рівень віри в ці антизахідні наративи серед російських військовополонених. Фактично, вони становили майже половину (45 %) підтримуваних державою наративів, які Кремль використовує для виправдання війни. Наприклад, високий рівень переконаності фіксували щодо таких тверджень, як «НАТО веде війну проти Росії руками України» та «Росія воює проти НАТО». Близько 80 % солдатів певною мірою вірили у ці два твердження.

Це свідчить про те, що російська військова пропаганда є частиною довгострокової, скоординованої кампанії, яка виходить далеко за межі війни в Україні. З ідеологічного погляду таке представлення Росії як захисниці «споконвічних російських цінностей» на противагу «західному занепаду» має на меті перетворити конфлікт на духовну боротьбу між «російським світом», який постає як моральний, і корумпованим, аморальним Заходом. З геополітичного погляду, кремлівські наративи зображують агресивну війну Росії як превентивний удар проти нинішньої української влади. Її вони називають «антиросійською» західною маріонеткою і нібито «нацистським режимом», який прийшов до влади в результаті «державного перевороту» на Майдані 2014 року.

Окрім частки солдатів, які повірили в ці наративи, та середнього рівня віри серед військовополонених, нас вразив інший результат — а точніше, його відсутність. Під час аналізу взаємозв’язків між окремими пропагандистськими наративами (тобто розглянутими окремо, а не в сукупності) та настроями солдатів не виявили статистично значущої різниці між антизахідними та іншими наративами. Іншими словами, антизахідні наративи були настільки ж ефективними, як і інші твердження. Вони так само впливали на готовність солдатів дегуманізувати українців, воювати до потрапляння в полон і знову вступати до лав армії після обміну.

Отже, очевидно, що ця інформаційна війна не закінчується на кордонах України. Її мета полягає не лише в мобілізації російських солдатів, а й у підриві єдності та цінностей європейських суспільств. Наше дослідження показує: російські солдати вважають, що вже перебувають у стані війни з Європою та воюють проти НАТО на території України.

Пропаганда як інструмент агресії

Результати дослідження є важливими як для правоохоронних органів, так і для розробки державної політики. Вони створюють чітку основу для діяльності міжнародних та національних судових органів у доведенні ролі, яку відіграє державна пропаганда у вчиненні злочину агресії.

Пропаганду слід розглядати не як супутній інформаційний фон, а як повноцінну зброю війни — психологічний механізм, що сприяє мобілізації суспільства та підтримці агресивних військових дій. Реалізація принципу «ніколи більше» вимагає притягнення до відповідальності тих, хто перетворював слова на інструменти впливу й тим самим сприяв веденню агресивної війни проти України, а також посилення стримування та запобігання через чіткий сигнал, що пропаганда, яку використовують для уможливлення агресії, не залишиться за межами правосуддя.

Водночас діяльність пропагандистів, які виступають рупорами агресивної державної політики, слід кваліфікувати як співучасть у злочині агресії, тобто як істотний внесок у дії вищого політичного та військового керівництва. Дослідження показує, що створені ними наративи можуть безпосередньо впливати на військову мобілізацію та бойову мотивацію.

Хоча міжнародне право зобов’язує держави забороняти воєнну пропаганду, санкції за такі дії є недостатніми. Відповідальність має поширюватися не лише на безпосередніх виконавців, а й на найвищі ешелони влади, які планують, координують та використовують пропаганду як рушійний механізм агресії, а також на суб’єктів середнього рівня, які реалізують, поширюють та підтримують ці наративи у межах ширшого пропагандистського апарату. Такий підхід точніше відповідає принципам справедливості та міжнародного кримінального права.