Як Москва намагається приховати свої невдачі на полі бою в Україні
Від початку свого незаконного вторгнення в Україну Росія розробила категорію наративів, спрямованих на висвітлення війни у такий спосіб, що відповідає її інтересам. Однак російська кампанія FIMI (іноземних інформаційних маніпуляцій і втручань) нещодавно відмовилася навіть від спроб створювати враження достовірності. Тимчасом як українське військо відновлює тактичну перевагу, а успіхи Росії на полі бою зменшуються, московська машина дезінформації намагається задовольнити потребу в демонстрації військових перемог перед своїми громадянами та партнерами, навіть якщо ці перемоги є значно перебільшеними.
Менше територій, більше пафосу
Уперше з 2023 року Україна відвойовує більше територій, ніж втрачає. Це стало особливо очевидним у травні 2026 року, коли, за даними OSINT-аналітиків, російській армії вдалося окупувати лише 14 квадратних кілометрів української території. Кількість російських штурмів українських позицій зросла на 37,5 %, але це не привело до суттєвих просувань.
За відсутності очевидних військових успіхів підконтрольні Кремлю медіа поширюють наратив про те, що російські війська зберігають стратегічну ініціативу на полі бою. Намагаючись підкріпити цей наратив, російські FIMI використовують повідомлення про захоплення українських населених пунктів як доказ успіхів.
Яскравим прикладом є Куп’янськ — стратегічно важливе місто в Харківській області України. У листопаді 2025 року Міністерство оборони Росії оголосило повне захоплення Куп’янська. Україна офіційно заперечила ці повідомлення, а президент Володимир Зеленський відвідав місто, тим самим давши пряму відповідь і спростувавши пропаганду Кремля.
16 травня 2026 року ця схема повторилася. Генерал Валерій Герасимов, начальник Генерального штабу Збройних сил Росії, зробив низку неправдивих заяв щодо ситуації в районі Куп’янська, стверджуючи, що російські війська просуваються далі на захід від міста. Однак українські сили досі утримують оборонні рубежі в місті.
Подібне сталося з невеликим містечком Мала Токмачка в Запорізькій області України. Тільки у 2025 році у підконтрольних Кремлю джерелах з’явилося кілька повідомлень FIMI (у квітні, жовтні та листопаді) щодо того, що місто було звільнено аж тричі! Ті самі твердження знову з’явилися у 2026 році. Однак місто й досі залишається під надійним контролем України.
Мала Токмачка під контролем українських військ, джерело: OSINT-проєкт Deep State
Сухопутний коридор до Криму
Навесні 2026 року Україна посилила кампанію ударів середньої дальності по військових об’єктах, щоб порушити російські логістичні маршрути на окупованих територіях України. Ці дії охопили так званий «сухопутний коридор» до Криму, який Росія з 2022 року використовує як основний маршрут постачання для своїх військ на Півдні України.
Унаслідок ударів на заправках Кримського півострова закінчується пальне. Закрито всі автомагістралі, що ведуть до Криму — як через Україну, так і Росію. Те саме стосується і залізничних сполучень, що з’єднують Росію з окупованими регіонами України.
Черга автомобілів на заправній станції в Євпаторії (окупований Крим), 3 червня 2026 року, джерело: Reuters
Прокремлівські FIMI-суб’єкти швидко відреагували на українську кампанію, вдавшись до тактики заперечення і фабрикування наративів про те, що Україна навмисно атакує цивільне населення. Численні афілійовані з державою медіа поширювали майже ідентичні повідомлення, у яких стверджувалося, що Україна розпочала «дронову блокаду» Криму, але зазнала поразки. Водночас проросійські медіа почали подавати всі спроби України встановлення контролю над цим ключовим коридором до Криму як доказ того, що Київ не має наміру припиняти війну, а навпаки — прагне її ескалації за підтримки НАТО.
Російські FIMI надалі наполягають, що ситуація під контролем і що паніка серед населення безпідставна. Однак рішення російського уряду свідчать про протилежне: Росія збільшує постачання бензину з Білорусі та розглядає можливість уведення тимчасової заборони на експорт бензину й повної заборони на експорт дизельного пального. А 1 червня Росія вперше заборонила експорт авіаційного гасу, при цьому заявивши, що дефіциту цього виду палива в Росії немає.
Українські удари безпілотників по російській логістиці на дорогах окупованих територій, джерело: Інститут з вивчення війни (ISW)
Проте державна пропаганда в Росії демонструє ознаки розколу. Лояльні Кремлю політичні фігури визнали, що Україна не зацікавлена в атаках на цивільні об’єкти, а натомість завдає ударів по бензовозах, які постачають паливо російським військовим. Російські воєнні кореспонденти також підтвердили, що так звані «бойовики Банкової» — маючи на увазі Банкову вулицю, де розташований Офіс Президента України — проводять операцію з порушення російської військової логістики.
Москва та Санкт-Петербург під ударом
Окрім ударних операцій середньої дальності, українські сили розширили географію ударів великої дальності вглиб російської території. У 2025 році Україна запустила вшестеро більше безпілотників великої дальності, ніж у 2024 році, що вивело з ладу приблизно 20 % нафтопереробних потужностей Росії та суттєво знизило її здатність фінансувати війну.
Ця тенденція посилилася у червні 2026 року, коли Україна здійснила одну з найбільших з початку повномасштабного вторгнення атак безпілотниками на Москву. Операція була націлена проти критичної енергетичної інфраструктури, зокрема Московського нафтопереробного заводу, а також призвела до порушення пасажирських авіаперевезень. Російська влада тимчасово призупинила роботу всіх чотирьох основних московських аеропортів, що спричинило сотні скасувань і затримок рейсів.
У FIMI-повідомленнях від проросійських суб’єктів українські удари послідовно подаються як навмисні атаки проти цивільного населення і часто пов’язуються з підтримкою України з боку ЄС. Лояльні до Кремля медіа описують ці удари як доказ ескалації з боку Заходу, подаючи їх як еквівалент відкриття сусідніми країнами НАТО другого фронту проти Росії. Через цей неправдивий наратив Росія намагається применшити самостійність України як військового суб’єкта та змальовує країни-союзниці як сторони, що напряму залучені до війни.
Погрози дипломатам і перемоги на папері
Попри заяви Росії про успіхи на полі бою, українські сили дедалі більше створюють умови, які, згідно з OSINT-експертами, можуть дозволити вийти з позиційної війни, що триває на лінії фронту у Східній Україні з 2023 року. Водночас російські війська продовжують зазнавати дедалі більших втрат, досягаючи дедалі менших територіальних здобутків.
Схематична еволюція лінії фронту в Україні (2014–2026), джерело: Al Jazeera
За даними Генерального штабу ЗСУ, кількість загиблих і поранених росіян в Україні наближається до 1,4 мільйона. Це приблизно 30 000 осіб на місяць. Президент Зеленський у відкритому листі до Путіна від 4 червня зазначив, що 63 % російських втрат на полі бою становлять загиблі, а лише 37 % — поранені.
У пошуках «переможного» наративу
На тлі тотальної поразки в Україні Кремль дедалі активніше розробляє сценарії завершення війни без оголошення перемоги. Як стверджується, витік російських урядових документів свідчить, що в лютому 2026 року Кремль почав працювати над суголосним із наративами FIMI «образом перемоги» для виправдання закінчення війни.
Основна увага приділяється розробці наративів про успішний опір Росії агресивному Заходу та вихвалянню стійкості російських підприємств, яким нібито вдалося процвітати в умовах санкцій. Серед ключових досягнень у пропозиціях називають приєднання до Росії нових громадян і територій, а також сухопутний коридор до Криму та узбережжя Азовського моря, які наразі перебувають під повним контролем українських дронів та ракет.
І поки Кремль міркує, як створити зручну переможну кампанію FIMI, Росія продовжує витрачати значні ресурси на невибіркові авіаудари по цивільній інфраструктурі в Києві та погрози на адресу іноземного дипломатичного персоналу, дислокованого в українській столиці, щоб приховати провали російської армії на полі бою.
Домінантний наратив Кремля надалі зображує Україну на межі краху. Однак цей наратив суперечить реальності на полі бою. У межах концепції російських FIMI війну в Україні подають не лише крізь призму військових зіткнень на полі бою, а і як завдання з управління інформацією, яке вирішують шляхом ескалації погроз та введення в оману.
