Вибіркова любов Москви до самовизначення: удома — карати, за кордоном — просувати
Кремль підсилює сепаратистські рухи за кордоном від Техасу до Альберти та Каталонії, і водночас ув’язнює тих, хто висловлює подібні ідеї всередині Росії.
Кремль регулярно звинувачує інші країни в підбурюванні до «кольорових революцій» та підтримці сепаратистських рухів. З огляду на добре задокументовану схильність Кремля до проєкції, зовсім не дивно, що Москва займається саме тим, що засуджує: підтримує сепаратистські рухи в західних країнах як відкрито, так і через кампанії іноземних інформаційних маніпуляцій і втручань (FIMI).
Повідомлення про прихильність Кремля до сепаратистських рухів на Заході з’являються вже давно. У 2015 році, через рік після анексії Криму Росією, на конференції ультраправих сил у Санкт-Петербурзі зафіксували присутність техаських сепаратистів. Це спонукало розслідувати їхні зв’язки з російськими посадовцями. Тоді одна російська газета взяла інтерв’ю у такого активіста, а боти FIMI підхопили його із закликами до «Вільного Техасу». Ця кампанія не припинилася: на початку 2024 року російські посадовці знову коментували конфлікт між штатом Техас та адміністрацією Байдена. Заступник голови Ради Безпеки РФ Дмитро Медведєв написав, що «вболівав би за Техас», якби той вирішив відокремитися. Депутат Сергій Миронов підтримав заклики до Texit. У Twitter він написав, що Росія «готова допомогти з референдумом про незалежність». Тимчасом армія ботів скористалася кризою, підсилюючи заклики до громадянської війни в США в рамках скоординованих кампаній як у Telegram, так і в Twitter/X.
Ще одна підтримувана Росією кампанія дезінформації — на підтримку руху за відокремлення Альберти в Канаді — сягає 2019 року. У 2026 році кампанія, ймовірно, відновилася, і багато прокремлівських каналів у Telegram поширювали безпідставні повідомлення про те, що сепаратисти з Альберти нібито зустрічалися з адміністрацією Трампа. Анонімний прокремлівський канал у Telegram нещодавно заявив, що майже половина населення Альберти підтримує ідею відокремлення, і звинуватив канадську владу в лицемірстві, бо вона не дозволяє їм бути вільними. Також мережа «Правда», що є відомою машиною FIMI, поширила у Telegram згенероване ШІ відео, яке рекламувало розклад мітингу прихильників відокремлення Альберти. Підрозділ уряду Альберти з розслідування кіберзагроз CyberAlberta повідомив, що мережа «Правда» постійно націлюється на Канаду щонайменше з кінця 2024 року.
Європа як тривалий полігон для сепаратистських наративів
У Європі російські зусилля були ще наполегливішими. Уряд Іспанії підтвердив, що групи, які базуються в Росії, намагалися поширювати «дезінформацію» щодо референдуму про незалежність в автономній області Каталонія, щоб дестабілізувати Іспанію.
У 2017 році британські експерти повідомили про дезінформаційну кампанію, яка поширювала твердження, що нібито результати референдуму про незалежність Шотландії 2014 року були сфальсифіковані на користь прихильників збереження Шотландії у складі Великої Британії. Хоча вони не знайшли прямих доказів причетності Кремля до цієї кампанії, прокремлівські акаунти підсилювали ці звинувачення у фальсифікації. Добре задокументованими є російські кампанії FIMI, які мали на меті вплив на референдум щодо Brexit у Великій Британії. Пізніша оцінка цих зусиль не виключає, що ця кампанія могла вплинути на результати голосування.
Суверенітет як зброя, репресії як політика
У країнах, що входили до СРСР, створення та підтримка самопроголошених регіонів є одним із улюблених інструментів Москви для дестабілізації. У Молдові підтримуваний Росією анклав Придністров’я слугує платформою для операцій впливу, що поширюють кремлівські наративи та чинять політичний тиск на Кишинів. Подібний підхід застосовувався у Грузії, де Південна Осетія функціонує як важіль тиску на Тбілісі. Ці території є водночас і замороженими конфліктами, і активними інструментами.
Кремль також експлуатує побоювання щодо подібних сценаріїв в інших країнах. В Естонії це набуло форми дезінформаційної кампанії, спрямованої проти прикордонного міста Нарва, де більшість населення становлять етнічні росіяни. Кампанію запустили 18 лютого 2026 року. Групи в соцмережах почали закликати до створення «Нарвської Народної Республіки», за зразком сепаратистських анклавів на сході України після анексії Криму. Естонська газета детально дослідила цю групу і дійшла висновку, що операція не мала реальної підтримки і виявилася кампанією FIMI, а не справжнім органічним рухом.
Хоча Москва активно бере участь у кампаніях FIMI з підтримки відокремлення у країнах, які вона вважає ворожими, найменший натяк на сепаратизм чи національне відродження у межах РФ зустрічає суворі репресії. За російським законодавством публічне висловлення підтримки сепаратизму є кримінальним злочином, що карається позбавленням волі до п’яти років. Не випадково цей закон був прийнятий у 2014 році, незабаром після анексії Криму: він дозволяє владі переслідувати тих, хто публічно виступає проти російської окупації півострова. Зокрема, кримськотатарського активіста Ільмі Умерова засудили до двох років ув’язнення за те, що, за словами суду, він «публічно закликав порушити територіальну цілісність Російської Федерації». У 2025 році Верховний суд Росії визнав «терористичною» організацію «Форум вільних народів постросії» та її 172 регіональні представництва, і звинуватив у «пропаганді антиросійських ідей щодо незаконного відокремлення територій від нашої країни».
Сепаратизм як інструмент дестабілізації
Ці випадки виразно демонструють стратегію Кремля. Сепаратистські рухи за кордоном заохочуються та підсилюються, коли вони допомагають послабити країни, які Росія вважає своїми суперниками. Усередині Росії навіть помірні прояви регіональної ідентичності чи політичної автономії розглядаються як серйозна загроза державі. Цей контраст навмисний і послідовний.
Розмови Росії про суверенітет і територіальну цілісність радше прагматичні, ніж принципові. Вони використовуються для виправдання репресій у Росії та дестабілізації інших країн. Подвійні стандарти очевидні, і це свідчить, що Кремль розглядає сепаратизм як корисний інструмент за кордоном і як неприйнятний ризик у межах власних кордонів.
