Тотальний перезапис: як Росія намагається стерти українську ідентичність
Уявіть світ, у якому ваше минуле вам не належить — де кожну подію, кожного героя, кожне місто можуть викреслити й підмінити чужим сценарієм. Для України це не спекулятивна фантастика, а політична практика, якій вона досі чинить опір. Росія століттями переписувала українську історію, спотворюючи документи й підлаштовуючи архіви під свій імперський задум.
Наприкінці 2025 року Володимир Путін підписав Указ № 858 — технічний документ, що окреслює стратегічний напрям російської національної політики на наступне десятиліття. Мова документа бюрократична й непримітна, але його наслідки далеко не такі ж. За нейтральними формулюваннями ховається чітка мета: консолідація російської ідентичності на тимчасово окупованих територіях. Указ визначає чітку мету: до 2036 року 95 % населення Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей України має ідентифікувати себе як «росіяни». Досягти цього планують через заходи, передбачені документом.
У цьому підході немає нічого нового. Імперська російська, а згодом і радянська влада у своїй політиці прагнула поглинути українську самобутність у ширший російський наратив. У серії статей, що викривають плани Росії щодо знищення української ідентичності, ми розпочинаємо з аналізу минулого.
Як переписують історію
У Москві українську державність і її прагнення до свободи та незалежності вже давно трактують не як історичний факт, а як провокацію. Кремль постійно маніпулює фактами, перекручуючи українську історію, її політичний розвиток, інтелектуальне життя та інституційне становлення. Зображуючи Україну як «колонію» Заходу і деформуючи історію української держави, Москва намагається нав’язати власне бачення історії. Фрази про «забезпечення захисту історичної правди» та «відновлення єдності історичних територій російської держави» виправдовують агресію, подаючи її як повернення втраченого, а руйнування — як збереження.
Після 2014 року цей процес лише посилився: Україну почали трактувати як «придаток» Росії. До окупації Криму російське керівництво дотримувалося формули, що українці — «братній», але окремий народ, пов’язаний із росіянами історією і культурою. Після анексії мова змінилася. Поступово відмінність між націями зникла. Українці та росіяни перетворилися зі споріднених народів на «один народ». Україна перестала бути окремою державою і стала «невіддільною частиною історичної Росії». На розвиток цього наративу знадобилося кілька років. До 2019 року з підконтрольних Кремлю медіаресурсів зникло повідомлення про те, що українці — «братський», але окремий народ, а Україна — окрема держава.
У кремлівському наративі будь-яке переривання цього «історичного возз’єднання» українців і росіян приписується зовнішньому втручанню. Раніше це називали західним впливом. Тепер — втручанням ворожого «колективного Заходу», який нібито нав’язує «чужі росіянам культурні цінності».
Так історичний ревізіонізм стає державною політикою. Контроль над територією супроводжується контролем над пам’яттю. Архіви, підручники й публічні символи перетворюють на інструменти управління. Мета полягає не тільки в окупації території, а й у зміні відчуття належності. Якщо історію можна переписати, то й ідентичність — переформатувати. А якщо ідентичність можна переформатувати, то й саме існування нації починає сприйматися як тимчасове.
У наступному розділі йтиметься про культурний вимір цього проєкту — системні спроби змінити, привласнити або стерти символи, через які суспільство осмислює себе.
