Відібрані питання, сфабрикована брехня: за лаштунками «Підсумків року» — пропагандистської машини Путіна
19 грудня 2025 року президент Росії Володимир Путін знову з’явився у своїй щорічній телевізійній програмі з участю глядачів «Пряма лінія», де відповідав на запитання аудиторії. Виступи Путіна є одним із ключових елементів російських кампаній з іноземних інформаційних маніпуляцій і втручання в інформаційний простір (FIMI). Публічними заявами Путін формує дезінформаційні наративи на найвищому рівні, надає їм легітимності та вибудовує набір ключових тез. Тоді державні ЗМІ, áктори FIMI та мережі підсилюють ці наративи в міжнародному інформаційному просторі, щоб впливати на громадську думку та спотворювати факти. Такі виступи зазвичай містять перевірені методи дезінформації, деякі з яких ми наводимо нижче.
Уперше програму «Пряма лінія» показали у 2001 році, відколи вона стала регулярною подією в політичному календарі Росії, і проводиться майже щороку з декількома винятками. У 2023 році її почали об’єднувати з окремою пресконференцією наприкінці року й перейменували на «Підсумки року з Володимиром Путіним».
Місцеві негаразди? Кришталева куля Путіна вже знає про них
Формат програми не залишає сумнівів у тому, що питання були ретельно відібрані, а відповіді підготовлені заздалегідь. Багато питань стосувалися дуже конкретних місцевих проблем, що дало Путіну можливість продемонструвати свою обізнаність із повсякденними проблемами та представити себе як людину, безпосередньо залучену до їх усунення. Він часто починав відповіді з твердження, що вже знав про проблему. Однак цього року відбулася помітна зміна в тоні: раніше Путін зазвичай обіцяв втрутитися і розв’язати згадані проблеми (чи робив він це насправді — то вже інше питання), але цього разу він часто стверджував, що все гаразд. Інші питання були більш особистими або легкими, наприклад: «Чи вірите ви в кохання з першого погляду?». Ця добре відома маніпулятивна тактика звернення до емоцій покликана гуманізувати авторитарного лідера.
Імітація відкритості і знецінення критики
Поєднання «Прямої лінії» з пресконференцією також розширило формат і цільову аудиторію — тепер у ній беруть участь журналісти. Цього року в шоу були представлені питання від американських, британських і французьких медіа. Запрошення журналістів з країн, які Москва визначила як «недружні» дозволяє прокремлівським медіа стверджувати, що в Росії «немає цензури». Надаючи західним журналістам можливість ставити критичні питання, Путін удавався до хибної еквівалентності, щоб перетворити взаємодію на виставу для внутрішньої аудиторії. Так Путін відкинув критику як несправедливу і представив Захід упередженим за своєю природою.
Мир по-російськи: вимога капітуляції
У дні, що передували події, відбувся черговий раунд мирних переговорів щодо України за участю представників США та України. Крім того, напередодні шоу Путіна європейські лідери домовилися надати Україні безвідсоткову позику в розмірі 90 млрд євро. Не дивно, що Путін почав із «питань війни і миру» — за висловом ведучого програми. Путін повторив, що Росія готова закінчити конфлікт «у мирний спосіб», знову використовуючи тактику вотебаутизму для того, щоб порушити питання про необхідність усунення так званих «першопричин» війни. Він заявив, що конфлікт можна закінчити лише на умовах, які він виклав у 2024 році, а саме: виведення українських військ із Донбасу та відмова України від членства в НАТО.
Стара дезінформація, підсилена повторенням
Були також застосовані дві інші техніки дезінформації — проєкція та повторення неправдивих наративів. «М’яч повністю на боці наших західних опонентів, насамперед лідерів київського режиму та їхніх європейських прибічників», — заявив Путін, так ніби це не російські війська продовжують вести війну. Використовуючи проєкцію, Путін намагався перекласти провину за відсутність мирної угоди на Україну та ЄС — це звичний дезінформаційний наратив Кремля. Він також стверджував, що Росія не розпочинала війну в Україні, а лише реагувала на ворожі дії українського уряду або, путінською новомовою, «київського режиму». Саме їх він звинувачує в атаках на цивільне населення Донбасу після того, що називає «державним переворотом» 2014 року. Неухильне повторення неправдивих наративів ґрунтується на простій логіці: якщо повторювати щось достатню кількість разів, це може зійти за правду. Повторення може зробити найдивніші заяви правдоподібними — якщо не в очах демократичних суспільств, то принаймні російської аудиторії, яку Путін намагається переконати. Хоча на початку повномасштабного вторгнення в Україну переважна більшість російського суспільства підтримувала військове втручання, ця тенденція, здається, змінилася, зважаючи на людські та економічні витрати війни. Втім, використання проєкції та повторення для звинувачення Заходу в затяжному конфлікті залишається дуже успішною технікою маніпуляції в Росії.
Не можете перемогти у війні? Заявіть, що ви вже це зробили
Путін присвятив чимало часу обговоренню ситуації на фронті, стверджуючи, що ініціатива повністю на боці Росії, а російські війська просуваються по всій лінії зіткнення. Він назвав фотографії українського президента Володимира Зеленського в Куп’янську «фальшивими» і стверджував, що Україна не має стратегічних резервів для утримання фронту або просування вперед. Використовуючи вибіркові докази, Путін просував економічну пропаганду Кремля, спрямовану на демонстрацію стабільності та стійкості попри міжнародні санкції. Він наголосив, що держава успішно бореться з інфляцією і наразі має достатні резерви для фінансування війни. Це повідомлення призначене не лише для внутрішньої аудиторії. Воно також має на меті відновити позицію Путіна в мирних переговорах.
Коментуючи можливе використання заморожених російських активів для допомоги Україні, Путін назвав це «грабунком», повторивши давній кремлівський наратив FIMI. Він попередив про «серйозні наслідки», погрожуючи європейським країнам репутаційними збитками та втратою довіри до єврозони з боку інших держав, які тримають там свої резерви.
Відповідаючи на запитання BBC про те, чи передбачає він подальші «спеціальні військові операції» в майбутньому Росії, Путін сказав, що їх не буде, доки до Росії «ставляться з повагою». На його думку, західні політичні лідери самі створили нинішню ситуацію і продовжують посилювати напруженість, відкрито заявляючи про підготовку до війни з Росією. Очевидною метою було делегітимізувати критику, відкидаючи її як упереджену і ворожу. «Чи ми справді збираємося напасти на Європу? Що це за нісенітниця?» — запитав він риторично, перш ніж стверджувати, що західні уряди навмисно зображають Росію як ворога, щоб приховати власні провали в економічній і соціальній політиці. Цей наратив про те, що ЄС розпалює «русофобію», щоб відвернути увагу громадськості від внутрішніх проблем, є основним у репертуарі Кремля.
Путін також висміяв зауваження генерального секретаря НАТО Марка Рютте про те, що члени альянсу можуть стати «наступною ціллю Росії». Він порадив Рютте прочитати Стратегію національної безпеки США, у якій Росію не названо ані ворогом, ані ціллю: «Ви що, читати не вмієте?» Водночас відповідаючи на запитання про безпеку російського ексклава Калінінградської області, він попередив, що будь-яка загроза в регіоні спричинить «безпрецедентну ескалацію» і може призвести до повномасштабного військового конфлікту. Журналіст із білоруського державного медіа процитував попередню заяву Путіна про «європейських свиней» у запитанні про гарантії безпеки для Білорусі. Ось що відповів Путін: безпека Союзної держави Росії та Білорусі «у надійних руках і буде повністю гарантована».
Щорічна телепрограма Путіна слугує не тільки платформою для контрольованих меседжів, але й потужним засобом дезінформації, що походить із найвищих рівнів російської держави. Поєднуючи відібрані запитання із заздалегідь підготовленими відповідями, Кремль створює образ відкритості, одночасно підкріплюючи наративи, які перекладають провину за вторгнення в Україну, зображують Росію як жертву і заявляють про економічну стійкість попри посилення санкцій. Ці наративи, які повторюють державні медіа та підсилюють áктори FIMI, мають на меті нормалізувати агресію, підірвати суверенітет України та довіру до західних інституцій. Усвідомлення і викриття цих тактик є надзвичайно важливим для протидії їхньому впливу та захисту цілісності публічного дискурсу. Не дайте себе обдурити.
